«У безлюдному гнітючому провулкові поет розглянувся в пошуках утікача, але того ніде не було. Тоді Іван твердо сказав сам до себе:
— Ну, звісно, він на Москві-ріці! Вперед!
Годилося б, напевно, запитати в Івана Миколайовича, чому він гадає, що професор саме на Москві-ріці, а не деінде. Та біда в тому, що запитувати не було кому. На гидкому провулку не було жодної душі».
М. Булгаков "Майстер і Маргарита"
Михайло Булгаков шкодує, що нікому було Івана спитати, з якого дива він вирішив, що таємничий професор мав бути саме на Москві-ріці. Ой, даремно шкодував поважний письменник! Не допомогли б Івану жодні запитання в тому стані, в якому він перебував. Не допомогли б! Все одно доручив би він сторожити свій одяг першій-ліпшій шельмі та кинувся б у чорну воду Москви-ріки ловити злочинного професора:
«Скинувши з себе одяг, Іван доручив його якомусь приємному бороданю, що смалив самокрутку біля драної білої толстовки і розшнурованих стоптаних черевиків. Помахавши руками, аби прохолонути, Іван ластівкою пірнув у воду».
Як відомо зі знаменитого роману, Іван професора у річці не спіймав (ну не водяться професори в Москві-ріці) і свій одяг, як і шельму-сторожа, не знайшов:
«Коли мокрий Іван пританцював сходинками до того місця, де залишився під охороною бороданя його одяг, з’ясувалося, що викрали не лише другий, але й першого, тобто самого бороданя».
Але не кваптеся осуджувати дурість Івана-поета! Він же хотів, як краще! Ніхто ж його не гнав, врешті-решт, ловити злочинного професора, хіба що громадянський обов'язок, який гнав і вас, шановні громадяни, до виборчих дільниць голосувати за малюнок-розмальовку, який кожен з вас може розфарбувати в приємні йому кольори. Так що хто ж, як не ви, зможе зрозуміти бідного невдаху поета!
Розфарбуйте президента своєї мрії