З південного сходу аж на південний захід – саме так замислювалося це дійство, гідне крутого серіалу. Тож варто ознайомитися, чи не так?
Зокрема в основу «Чорного хліба» відомого харківського автора – справжнього вестерна з далеких часів – лежить історія його батька, який на початку вісімдесятих їздив працювати у будзагоні на Чукотці.
«Звідти він привіз гроші, червону рибу кету й купу цікавих історій, які я слухав з роззявленим ротом, - згадує автор. - В одній з них ішлося про жінку-чукчу, заслужену мисливицю, єдиний син якої загинув під час морського промислу — упав з човна, а земляки добили хлопця, бо вірили, що цього захотіли їхні боги. І тоді мисливиця почала мститися, убиваючи всіх учасників того полювання. По одному. З переляку місцева влада навіть зупинила роботи на летовищі, де мій тато тоді заливав бетоном злітно-посадкову смугу. Що згодом сталося з месницею, батько не знав, але в такому вестерні фінал міг лишитися й відкритим».
Тож у романі дія переноситься з південного сходу аж на південний захід, як і замислював автор, бажаючи зробити з цієї трагічної історії крутий мінісеріал. «Вона хутко йшла поміж бараків, рухаючись якнайдалі від вулиць, де її могли б знайти. А вони шукатимуть, бо ця влада не дозволяє чукчам вбивати одне одного — скільки таких випадків було, коли забирали в тюрму тих, на чиєму боці була правда і кров! Вона неодмінно дізнається, хто пішов учора з сином у море, і вб’є їх усіх. А що буде потім, її вже ніяк не цікавило».
Фоззі. Чорний хліб. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2021
Наступний роман продовжує нескінченну епопею, яку можна назвати «У пошуках героя нашого часу», започатковану ще у майже «однойменному» творі Лєрмонтова. Вже за нашої доби у ній відзначилися такі знакові для кожного з поколінь українські тексти, як «Депеш Мод» Сергія Жадана, «Кляса» Павла Вольвача, «Пацики» Анатолія Дністрового, «Район «Д» Артема Чеха і «БЖД» Сашка Ушкалова (який, до речі, й переклав з російської цей роман).
У даному випадку це історія «поганого хлопчика», 23-літнього Артема Щербакова, якому друг порадив писати своє життя так, ніби розповідаєш його комусь близькому. Тому перед нами не дуже сюжетна проза, набір епізодів з «емоційними» переживаннями, переказаними батькові героя, якого той ніколи не бачив.
А переказати (і переживати), додамо, таки є що. Родина тікає з Туркменістану в Україну, пригоди в Маріуполі, школа, підвал, «трава», кримінальні справи, знову втеча (до Америки), повернення в Україну – вже після Майдану і початку війни на Донбасі. Звісно, юнацького цинізму в романі вистачає, як і пиятик, бійок, сексу і класичного для цього жанру відчуття, що далі так жити не можна…
Гліб Гусєв. Не святий. – К.: Книголав, 2020
Фото: кадр з к/ф "Arisona Dream"