«Колискою Московії було криваве болото монгольського рабства, а не сувора слава епохи норманів. А сучасна Росія є не що інше, як перетворена Московія.»
Карл Маркс.
Вкрасти історію, культуру, релігію, території – це про наших східних сусідів. Але історичні джерела невблаганні, а улус назавжди залишається улусом, скільки не переписуй шкільні підручники. А історія насправді виглядала десь так.
Першим князем, що вступив у відносини з правителями Золотої Орди був Ярослав III Всеволодович. Після повернення війська Хана Батия в 1242 році з Європи, Ярослав Всеволодович ще кілька років прокняжив у Владимирі і в 1246 році поїхав до Каракоруму на коронацію Хана Гуюка. Там князя Ярослава Суздальського отруїла мати Гуюка — Торогене-хатун і зразу ж послала за його сином Олександром, пізніше названого Невським, щоб передати йому землю його батька.
Пробувши в ставці Батия до 1249 року разом із старшим братом Олександром, середній син Ярослава Всеволодовича Андрій Ярославович отримав ярлик на князювання у Володимирі. Андрій Ярославович провадив досить ліберальну політику, в 1251 уклав союз з Данилом Галицьким з метою повалення монгольського іга та одружився з його дочкою. Олександр Ярославович поїхав в Орду з доносом на брата, за що і отримав великокнязівський ярлик. У результаті Андрію Ярославовичу довелося втікати до Швеції, а Володимирський великокнязівський стіл дістався брату.
У 1257 татаро-монголи провели другий перепис населення у своїх північних і західних улусах. Олександр надавав їм у цьому максимально можливу військову підтримку, маючи у своєму підпорядкуванні суздальську і татарську дружини. Надалі саме він став першим, хто відвіз подушну подать в Орду. У тому ж році, монголи, незадоволені, що Новгород не платить данини викликали до себе Олександра і веліли привести новгородців до покори. Для цього виділили йому війська. Перша спроба виявилася невдалою: Олександр Невський не зміг здолати опір населення і провести перепис. Зате в 1259 році з другої спроби захопивши Новгород, Олександр нещадно страчував і калічив непокірних, відрізаючи їм носи і засліплюючи. Навіть свого старшого сина Василя, який відмовився підкорятися батькові віддав на поталу Ханові, аби задобрити своїх татаро-монгольських панів. У 1262 році, Олександр Ярославович був затребуваний в ставку Хана і цьому ж році в останній раз відправився до Орди. Пробувши там майже рік, на зворотному шляху додому він, як і його батько, несподівано захворів і раптово помер 14 листопада 1263 року.
У 1264 році, тільки за допомогою татаро-монгольських військ, на Володимирський стіл був призначений Ярослав Ярославович, молодший брат Олександра Ярославовича. «Великий князь Ярослав, подібно до батька і брата Олександра, усіма силами намагався догоджати Хану і подібно до них скінчив життя своє на зворотному шляху з Орди, куди він їздив з братом Василем …». Це сталося в 1271 році. Василь, який став Великим князем після його смерті, прокняжив 5 років, також несподівано помер, як і попередні князі, на зворотному шляху з Орди. За час його князювання татарами було проведено ще один перепис населення (1272 рік.) i Князь Василь активно їм у цьому допомагав. Крім того, дружини Суздальської землі брали участь у поході військ Золотої Орди на Візантію в 1269—1271 роках.
Менгу-Тімур зробив синам Олександра Ярославовича, поріднених з Чингізидами, ще один подарунок, закріпивши за ними великокнязівський Володимирський стіл. Це породило початок активного протистояння між старшими синами Олександра Ярославовича — Дмитром і Андрієм за право заняття великокнязівського столу. У 1293 році в їх протистояння включився і Данила, який мав бажання самому стати Великим князем Володимирським і самому відвозити данину до Орди. Хан Тохта спробував втихомирити розперезавшихся підданих. Данило раптово помер в 1303 році, і чвара на якийсь час затихла. У 1304 помер і Андрій Олександрович. І війна почалася знову. До неї долучилися Михайло Тверський і його небіж Московський князь Юрій Данилович. Великокнязівський стіл дістався старшому Михайлові Тверському.
У 1312 Хан Тохта помер і поки Великий князь Володимирський Михайло був на коронаційних урочистостях нового Хана Узбека, московський князь підняв проти великого князя Михайла заколот у Новгороді. І поки той з татарськими військами йшов втихомирювати бунтівне місто, Юрій з дарами поїхав у ставку молодого Хана Узбека. В Орді князь Юрій прожив бенкетуючи і принижуючись 3 роки, після чого в 1317 Юрій одружився з сестрою Хана Узбека — Кончак. Разом з ординськими військами князь Юрій пішов воювати дядька. Але зазнав поразки. І тим не менше, він, його дружина і начальник татарських військ були помилувані. Разом всі вони відправилися в Орду на суд Хана Узбека. Перед від'їздом дружина Юрія (сестра Хана) померла. Вже в ставці Хана з його відома і при його потуранні люди московського князя Юрія по-звірячому вбили Михайла Тверського. За батька помстився Димитрій Тверський, убивши Юрія Московського в ставці Хана в 1327 році. Хоч за вбивство свого зятя Хан Узбек його стратив, тим не менше, Великокнязівський стіл дістався братові Димитрія — Олександру Михайловичу Тверському. У 1319—1320 роках суздальські і московські дружини у складі золотоординських військ здійснили військовий похід до Азербайджану.
Наступний правитель, Іван Калита, ще один онук Олександра Ярославовича, брат Юрія Московського, зіграв велику роль у перетворенні Московського князівства на невід'ємну частину в системі Золотої Орди, для якої він збирав з Суздальських земель данину. Почав він з того, що звів наклеп на тверян. Хан Узбек виділив Івану Калиті 50-титисячне військо і відправив карати тверян. Московіти в черговий раз, захищаючи інтереси Золотої Орди, пішли проти своїх одноплемінників, одновірців і сусідів. «Тверь, Кашин, Торжок були взяті, спустошені, жителі знищені вогнем і мечем або відправлено в неволю … Хан, бувши задоволений вірністю князя московського (Івана Калити), дав йому милостиво грамоту на велике князювання».
Після цієї бойні Великий князь Олександр Михайлович Тверський втік до Пскову. Іван Калита, боячись здатися Хану неслухом або недбайливим виконавцем його волі, разом з Метрополітом і багатьма Князями … бачачи, що потрібно боротися або поступитися, вдався до іншого способу: умовив митрополита Феогноста накласти прокляття на Олександра і на всіх жителів Пскова, якщо вони не підкоряться наказам Хана. М. Карамзін «Історія …» т.4 стор.276 Псков'яни не підкорилися і Князь Олександр вільно виїхав до Литви. Таким чином Московія купила собі право на великокнязівський стіл. «Іван Калита своїми частими поїздками в Орду доводив свою відданість Хану …» «Новгородці, торгуючи на кордонах Сибіру, діставали багато срібла через Ками. Іоанн вимагав оного для себе, і діставши відмову поїхав Хану скаржитися …». Тільки за грубими підрахунками з 1327 по 1340 Іван Калита разом з дорогою провів в Орді більше 9 років. Іван Калита був вірним підданим Хана Узбека, служив йому вірою і правдою.
Розбрати в Орді, що почалися після смерті Хана Бердібека, дали можливість наступнику Івана, Дмитру, діяти самостійно (мова про отримання їм ярликів спочатку від Мурата, потім від Авдула). Коли тверський князь Михайло купив в Орді ярлик на велике князювання, Дмитро взяв у міст присягу не приймати Михайла, і ті, дійсно, не прийняли його. Сам Дмитро відправився в Орду, Задарував панівну верхівку і вивіз звідти ярлик на велике князювання, викупивши за 10 000 рублів сина тверського князя, що, за зауваженням С. М. Соловйова, показує, наскільки нерівні були сили суперників і наскільки Москва переважала Твер.
У договорі Дмитра з Михайлом про татар мовилося вже так: «чи будемо ми в мирі з татарами, чи дамо вихід або не дамо — це залежить від нас; якщо татари підуть на нас або на тебе, то нам битися разом». Після Куликовської перемоги над Мамаєм Московське князівство піддалося нападу Тохтамиша (1382), який розорив його і поставив в колишнє положення щодо Орди. Василя I посадив на великокнязівський престол посол Тохтамиша, а через рік сам Василь поїхав в Орду і купив там ярлик на князівство нижньогородське.
В кінці XIV століття Золота Орда пережила нашестя Тамерлана, який розгромив її і пішов було і на руську землю, але, дійшовши до Єльця, вернувся назад. Після цього нашестя Орда не здавалася вже небезпечною для московського князя. Сам він не їздив туди з уклоном, не посилав і послів, на вимогу дані відповідав, що держава його збідніла людьми і не з кого збирати виходу, а збори тим часом проводилися і йшли в скарбницю великокнязівську. Над ординськими купцями стали сміятися в московських областях. Все це викликало в 1408 році нашестя татар, на чолі з темником Золотої Орди Едігеєм, який розграбував московську землю, зруйнував декілька міст і узяв 3000 рублів викупу з москвичів. Князь, як і раніше, повинен був давати данину татарам.
Отже, монголи та татари, а не нащадки суворих вікінгів визначали розвиток Московії. А до Русі вони мають таке ж відношення, як фанта до апельсинів.