У грудні 2019 року вся країна захлинулася обуренням: абсолютно диким чином арештували Андрія Антоненка, Яну Дугарь і Юлію Кузьменко. З усієї погано скомпонованої глобальної нісенітниці, яку намагалася донести сторона обвинувачення, зрозуміло лише одне - відбувається дискредитація українського добровольчого руху.
Цьому навіть є пояснення - герої для влади страшніші за бойовиків. Зламані, ізольовані, з розтрощеною вщент репутацією, ці люди вже не заважатимуть добивати країну, а значить, не становитимуть небезпеки.
Очевидно, що таких історій за останні шість років назбиралося безліч. Когось арештовують фактично на рівному місці, а когось - під час виконання бойових задач. Так і виходить: зупиняєш на блокпості вантажівку, яка “маякує” сепаратистам, - отримуєш 13 років. Знаходиш у правоохоронця в телефоні світлини наших позиції і дзвінки на номери +7… - заробляєш термін. Виводиш своїх бійців з котла - молодець, але все одно сідай за грати.
Саме так, до речі, сталося з капітаном Жаком, офіцером-добровольцем батальйону морської піхоти Віктором Камінським. Саме він вивів живими з Іловайського котла близько 400 своїх військових. Після цього на Жака посипалися “подяки” - звинувачення у викраденні і вбивстві людини, незаконному вивезенні зброї, організації банди.
За цей час справа набула досить широкого резонансу, і от у жовтні 2019 року суд змінив Камінському запобіжний захід із тримання під вартою на нічний домашній арешт. Зараз Жак повернувся на службу у якості заступника начальника штабу 501 батальйону морської піхоти.
Три роки СІЗО та важких судів, здається, лише укріпили дух цього чоловіка. Відкритий, щирий і попри все позитивно налаштований - при спілкуванні з Жаком неодмінно промайне думка: “Пощастило морпіхам з командиром!”.
Камінському є що розповісти - і не лише про війну. У 2015 році його оголосили злочинцем на всю країну, у “банді” з 4-х осіб він - найстрашніший. Проте за всі ці роки прокурор досі не надав жодного доказу вини бійця. Суди тривають, але обмежуються лише продовженням запобіжного заходу: якби був хоч найменший доказ вини Віктора, жоден суд би його не відпустив.
Військовий згадує, що на початках ще вірив, що правоохоронці розберуться і з’ясують, що він до справи не має жодного стосунку. Проте йому підкинули гранати і прямо повідомили: роки три має “відсидіти” - навіть якщо доказів по інших статтях немає, від ст. 263 (незаконне поводження зі зброєю, стаття ККУ - прим. ред) так просто не відбитися.
Війна з правоохоронцями й судовою системою - справа важка і виснажлива, але все ж краща за бездіяльність. Жак продовжує боротися проти несправедливих обвинувачень і навіть досяг певних успіхів - примусив ДБР розбиратися з прокурором, а тепер домагається його відставки.
”Я законним шляхом доведу його вину. Ця людина взагалі не має права займатися тим, щоби підтримувати державне обвинувачення. Ми за цей період виростили таких монстрів з тих прокурорів та інших високопосадових осіб, для яких люди - це обслуга, черговий щабель для побудови кар’єри чи отримання якихось матеріальних цінностей”, - говорить Камінський.
Про роки ув’язнення Жак згадує з болем. Половину військових, каже, можна просто відпустити - хіба, може, призначивши грошові стягнення. Величезна кількість людей, вмотивованих захищати Україну, з щирим бажанням щось зробити для держави, нині перебуває за гратами просто через відсутність досвідчених командирів або через брак особистого - військового та життєвого - досвіду.
Популярні злочини серед українських військових - випадково вистрілив і поранив людину. Або СЗЧ - самовільне залишення частини: дівчина покинула або дружина вирішила розлучитися - боєць і втік. Фактично це абсолютно звичайні люди, які би не потрапили до в’язниці, якби не війна. Але через такі емоційні кроки і фатальні помилки їх відрізають від суспільства і закривають на 8 років разом зі справжніми кримінальниками.
Сама по собі прокурорська схема влаштована просто: хлопцям пропонують підписати зізнання з обіцянкою дати “менше меншого”, тобто термін ув’язнення, коротший за покарання, передбачене статтею Кримінального кодексу. Ті ж - люди не дуже грамотні, розбиратися довго не будуть, а дехто і не зможе - в армії багато простих хлопців, і школу не всі закінчили. Бійці все підписують, а сторона обвинувачення розводить руками - мовляв, із судом не домовився.
І тоді військові опиняються за гратами. А зберегти здоров’я і психіку там буває зовсім непросто. Комусь щастить на людяну адміністрацію та розважливих співкамерників, зацікавлених у мирному співіснуванні. А є місця, де людей знущаннями та приниженнями доводять до стану тварини - звідти нормальним не виходить уже ніхто.
Камінський зізнається, що сили боротися черпав у підтримці родини та вірі. Розповідає, що спочатку потрапив до так званої прес-хати - камери, де з в’язнів вибивають необхідні слідству покази, зазвичай - дуже жорстоко. “Хлопці, я військовий, я вбивав, не одну людину відправив на той світ. Ви можете мене вбити, але когось я сьогодні з собою заберу”, - сказав тоді співкамерникам Жак.
Вони все ж таки напали на Камінського вночі, при вимкненому світлі - все в кращих традиціях. Військовий захищався, комусь вибили зуби, піднявся крик… Працівникам колонії він заявив тоді, що шуму не буде, якщо його переведуть до іншої камери. І Жака перевели - до військових.
Співкамерників Камінський як порядний і досвідчений командир навчив всьому: вранці застеляти постіль, умиватися-голитися, виходити на прогулянку не просто так, а займатися фізкультурою, відтискатися, присідати одне з одним. Хлопці швидко втягнулися, а коли ці заняття побачив начальник установи - дозволив готувати їжу в камері. До слова, такий само підхід капітан Жак тепер застосовує до нинішніх підопічних - морпіхів.
Історія боротьби Віктора Камінського - напевно, із тих, за якими потім пишуть книжки і знімають фільми. Але за оцим героїчним флером важливо роздивитися весь масштаб пекельно важкої роботи - боротьби із системою, яка налаштована відверто по-ворожому.
Таку боротьбу зараз ведуть сотні українських бійців. Хтось, як Антоненко, кілька місяців намагається довести, що сусідство з Шереметом не є мотивом для вбивства навіть для того, хто “захопився ультранаціоналістичними ідеями”. Хтось, як Сергій Крайняк, п’ятий рік не може отримати вирок, не кажучи вже про повернення гарної репутації.
У кожного з наших бійців історія складається по-своєму. Але кожного з них життя зараз перевіряє на силу характеру і міць духу. Більшість із них цю перевірку витримає з гідністю. Тому не поспішайте відвертатися і таврувати їх злочинцями.