Підозри того, хто вважає, що український футуризм – це запозичене навіть не в італійців, а в росіян явище, у цій збірці мають таки розвіятись. Від того часу, як Михайль Семенко вперше побачив виступи Маяковського, позаду залишилися не тільки його численні періоди, але й розуміння того, що розвивалося це явище всією Европою, тож поки не настав його радянський період, вірити в оригінальність цієї поезії ще було можна.
Першими, як відомо, засумнівалися народники, потім вже колеги на зразок Едварда Стріхи, чиї пародії на радянський футуризм «Нової Генерації» Семенка несамовитий Михайль друкував у своєму журналі ще й нахвалював. Насправді це був жарт вже тяжко хворого Костя Буревія, як листувала його дочка до автора цих рядків, і це було весело.
Тож ця «Проба футуроріз(ної) антології жартома і всерйоз із додатком малодоступних літературно-критичних і мистецтвознавчих публікацій про український футуризм у західноукраїнській пресі міжвоєнного періоду» жартома і всерйоз пропонує вперше зібрані футурнастрої, футурорізи, футурполітпоези, порнографізи, пародези, футуристичні імпровізації, у яких пародіюється творчість українських футуристів, перш за все Михайля Семенка та Ґео Шкурупія.
«Це нове слово ФУТУРОДЕРОЛАХОМАНІЯ легко запам’ятати, якщо читати його навспак: - підказує укладач збірки, львів’янин Василь Габор, - манія дерти лаха з футуризму - це і є ФУТУРОДЕРОЛАХОМАНІЯ!» У додатку вміщено маловідомі літературнокритичні та мистецтвознавчі публікації про українських футуристів та їхню творчість у західноукраїнській пресі міжвоєнної доби.
Футуродеролахоманія. – Л.: Піраміда, 2021
Фото: Анатоль Петрицький. Портрет поета-футуриста М. Семенка. 1929