Малюк Цахес. Розділ 8. Втеча Цахеса Цинобера

Парафраза відомого твору Ернста Теодора Амадея Гофмана «Малюк Цахес на прізвисько Цинобер»

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ. Втеча Цахеса Цинобера

Удосвіта, коли дороги й стежки були ще безлюдні, Бальтазар прокрався до Керепеса і негайно побіг до свого приятеля Фабіана. Блідий і змарнілий той лежав у ліжку.
– Ради Бога! – вигукнув Бальтазар. – Ради Бога! Друже, що з тобою сталося?
– О брате, – відповів Фабіан, ледве підвівшися з постелі, – мені вже край, просто край. Прокляті чари, які наслав мстивий Проспер Альпанус, доводять мене до загину!
– Та невже? – запитав Бальтазар. – Чари, відьомська мана? Ти ж ні в що не вірив!
– Ох, – плаксиво мовив Фабіан, – ох, тепер я вірю у все: і в чаклунів, і в відьом, і в гномів, і в короля жуків, і в домовика-коренячка, – у все, що хочеш.
І Фабіан розповів, що у всіх його сюртуків: і в старих, і в тільки но пошитих, – рукава негайно вкорочувалися аж до плечей, а поли видовжувалися на кілька метрів, як тільки він показувався на люди. Спочатку його просто брали на кпини, але далі гірше! Почалися звинувачення у сектантстві та бунтарстві. Дійшло врешті до того, що ректор заприсягся його виключити з університету, якщо через тиждень він не з'явиться до нього в пристойному сюртуку.
– Сьогодні термін закінчується! – вигукнув Фабіан. – О, я нещасний! О проклятий Проспер Альпанус!
– Стривай! – скрикнув Бальтазар. – Стривай, Фабіане, не лай мого любого дядька. Він послав тобі оцю табакерку, що покладе край твоїм стражданням.
Після всіляких виявів недовіри до того, як якась табакерка може зарадити його біді, Фабіан все-таки її відкрив, і з неї випав чорний фрак із найтоншого сукна. Фабіан негайно приміряв його. Фрак сидів на ньому, як влитий. Чомусь обом друзям одразу здалося, що він і на людях залишиться таким і Фабіановим стражданням нарешті буде покладено край. Забігаючи вперед, скажу, що передчуття їх не обмануло: як фрак із табакерки, так і всі інші Фабіанові фраки надалі поводилися пристойно, як їм і належить. На радощах Фабіан кинувся збиратися до ректора, але його затримав Бальтазар, який побачив референдарія Пульхера, що саме проходив у них під вікном. Бальтазар на мигах попросив Фабіана покликати їх спільного приятеля. Тільки-но ввійшовши до кімнати, Пульхер вигукнув:
- Що це на тобі за чудовий фрак, любий Фабіане?
Але той лише сказав, що Бальтазар йому все пояснить, а сам помчав до ректора. І коли Бальтазар докладно розповів референдарієві, що сталося, той сказав:
– Саме тепер і настав слушний час обскубти огидного виродка. Він сьогодні врочисто святкуватиме свої заручини з Кандідою, а Мош Терпін улаштовує велику учту, на яку запросив самого князя.
Незабаром повернувся щасливий Фабіан. Ректор пробачив йому екстравагантні вибрики (так він вважав) і запросив на обід.

Але летімо уявою далі – до головної події цього дня, що мала б увійти в історію. Мала, якби свідки могли, її належно оцінити. Отже, в освітленій сотнею свічок залі стояв малий Цинобер із великим орденом Зелено-плямистого Тигра на двадцяти ґудзиках та шпагою при боці. Поруч із ним – мила Кандіда, вбрана як наречена. Цинобер держав її за руку, яку іноді цілував, огидно шкірячись та всміхаючись. Видовисько було, далебі, страшне, і тільки через засліплення, яке Цинобер наслав на всіх, ніхто нічого не помічав і не обурювався. Навколо молодої пари на шанобливій відстані зібралися гості. Князь Барсануф стояв біля Кандіди й кидав навколо значущі, ласкаві погляди.

Заручини Кандіди й Цинобера

Настав час мінятися обручками. Мош Терпін ступив у коло з тацею, на якій блищали персні, й Цинобер сп'явся навшпиньки, ледь дістаючи до ліктя нареченої. Всі стояли, напружено чекаючи, – аж раптом із сіней долинув якийсь гомін, двері розчинилися навстіж, і до зали вскочив Бальтазар, а з ним Пульхер і Фабіан. Вони проштовхалися до наречених...
– Що це таке, чого треба цим зайдам? - закричали всі разом.
Князь Барсануф перелякано зарепетував:
– Повстання! Заколот! Де варта! – і сховався за камін.
Мош Терпін упізнав Бальтазара й крикнув:
– Пане студіозусе! Ви зовсім збожеволіли? Як ви посміли вдертися сюди під час заручин? Люди! Панове! Слуги! Викиньте нахабу за двері!
Та Бальтазар, не звертаючи ні на що уваги, кинувся до Цинобера й почав пильно роздивлятися його голову крізь Просперів лорнет. Тим часом Пульхер і Фабіан тримали малюка за руки так, що він не міг і поворухнутися й лише хвицяв ніжками. Раптом малюк пронизливо занявчав, аж по всій залі пішла луна. Кандіда знепритомніла й упала на стілець; тісне коло гостей розпалося. Врешті Бальтазар побачив червоні волоски, миттю вирвав їх з голови Цинобера, підбіг до каміна й кинув їх у вогонь. Волоски затріскотіли, розлігся страшенний вибух, і всі немов прокинулися зі сну. Малюк Цинобер, він же Цахес, лаявся, сварився, погрожував кинути нахабних заколотників у в'язницю, але всі лише питали одне в одного:
– Звідки взявся цей курдупель? Чого треба цій малій почварі?
А карлик і далі скаженів, як навіжений, тупав ніжками й кричав:
– Я міністр Цинобер... я міністр Цинобер... кавалер ордена Зелено-плямистого Тигра з двадцятьма ґудзиками!
Усі вибухнули шаленим реготом. Малюка оточили чоловіки, підняли й почали перекидати, ніби м'яча. Князь Барсануф вийшов із-за каміна й наблизився до з'юрмлених гостей. Малюк зарепетував до нього:
– Ваша ясновельможносте! Рятуйте свого міністра, свого улюбленця! Держава в небезпеці!
Князь кинув на малюка розлючений погляд і швидко пішов до дверей та кинув професорові Мошу Терпіну, що трапився йому на дорозі:
– І ви насмілились своєму князеві влаштувати цю безглузду комедію? Ви мене запросили на заручини своєї дочки з моїм достойним міністром Цинобером, а замість свого міністра я бачу тут огидну потвору, на яку ви натягли пишний одяг! Я відбираю у вас посаду генерального директора природничих справ. Бувайте! – І князь прожогом вискочив геть, а Мош Терпін, тремтячи з люті, схопив Цахеса за довгого кострубатого чуба й потяг до вікна.
– Геть звідси! Я тебе вишпурну у вікно паскудний виродку!
І він справді викинув би Цахеса у відчинене вікно, але доглядач зоологічного кабінету, що теж був на заручинах, підскочив і схопив малюка.
– Стривайте! - скрикнув він. – Стривайте, пане професоре, це не потвора, це князівська власність – мавпа Вельзевул ... Ревун, що втекла з музею.
– Вельзевул! Ревун! – закричали гості з усіх боків і зареготали. Та коли доглядач узяв малюка на руки й пильно роздивився на нього, він сердито крикнув:
- Що я бачу! Це ж не Вельзевул, це поганий, огидний домовик! Тьху!
І він кинув малюка на середину зали. Під гучний глузливий регіт гостей малюк кинувся, рохкаючи й репетуючи, до дверей, а далі вниз сходами й чимдуж побіг додому, не помічений навіть своїми слугами.

Втеча Цахеса Цинобера

Тим часом Бальтазар пішов до кімнати, де лежала непритомна Кандіди. Як вони одне одному освідчувалися, присягалися у вічному коханні й вірності після того, як Кандіда прийшла до тями, – про це, люб'язний читачу, краще тобі прочитати в повісті самого пана Гофмана. Я ж скажу тільки, що Бальтазар розповів Кандіді про підступні Циноберові чари. Розповів у кількох словах, щоб не заморочити її ще дужче, бо в неї й так у голові вже все переплуталось.

Увійшов Мош Терпін, ламаючи руки й лементуючи в розпачі, що попав у неласку до самого князя. Переймався він також тим, що тепер скаже його вельможність шановний міністр Цинобер, коли почує, що він, професор, сплутав з ним якусь ганебну потвору Вельзевула Ревуна.
– Але ж, дорогий професоре, – втішали його друзі, – опам'ятайтеся, адже ж тепер немає ніякого міністра Цинобера! Ви зовсім не помилялися, бо потворний курдупель, володіючи чаклунським даром, отриманим від феї Рожабельверде, так само ошукав вас, як і всіх!
І Бальтазар розповів від самого початку, як усе сталося.
- Чи я сплю, чи не сплю? – Вигукнув професор. – Відьми... чаклуни... феї... магічні свічада... І щоб я повірив у це безглуздя?
– Ох, любий пане професоре, – перебив його Фабіан, – коли б ви хоч трохи поносили фрак із короткими рукавами та довгими полами, як носив я, то ви б ще і як у все повірили!
– Еге ж, – сказав Мош Терпін, – еге ж, все це воно так, еге ж, мене зачарував потворний чаклун... я вже більше не стою на ногах... я ширяю під стелею... я полечу на метеликові... мене причеше фея Рожабельверде... патронеса Рожа-Гожа... і я стану міністром! Королем! Імператором!
Він почав стрибати по кімнаті, радісно вигукувати, аж усі почали побоюватися, чи він, бува, не збожеволів. Нарешті він, цілком знесилений, упав у крісло. Тоді до нього підійшли Кандіда з Бальтазаром. Вони сказали йому, як щиро кохають одне одного, і так зворушливо говорили, що Мош Терпін аж заплакав.
– Робіть усе, – сказав він схлипуючи, – усе, що хочете, дітки, одружуйтеся, голодуйте вкупі, бо я не дам Кандіді ані гроша посагу.
– Щодо голодування, – сказав Бальтазар, усміхаючись, – то я сподіваюся завтра переконати вас, пане професоре, що про таке ніколи не може бути й мови, бо дядько Проспер Альпанус потурбувався про мене.
– Переконуй, – сказав знесилено професор, – переконуй, любий сину, якщо зможеш, але завтра, а то я збожеволію, голова мені трісне, коли я зараз же не ляжу спати!
Так він і зробив.

І поки Мош Терпін спить, погляньмо, шановні читачі, як почуваються копії Цинобера, що були розкидані чарами феї Рожабельверде в просторі-часі. Найбільше не поталанило Гришкові Распутіну. Все через те, що чари були розосереджені по всьому його дебелому тілі, як зазначалося в сьомому розділі цієї повісті. Отже, щоб їх припинити, залишалося тільки одне – вбити носія чар. Так і вчинили заколотники. Я відмовляюся описувати жахливу сцену насильства, що відбулася в похмурому стилі поганих московитів. Врешті про це чимало написано. Його труїли, як Навального, але отруєння не вдалося. В нього стріляли, як у Нємцова, але поранений Гришко кинувся тікати. Нарешті його дострелили вже біля огорожі, через яку він намагався перелізти. Зверніть увагу, що всі копії Цинобера, кожна у своєму місці й часі кинулися навтьоки, як тільки побіг міністр Цинобер.
Що ж до відомого (а може й невідомого) вам президентика, то в момент суперчасу, коли Бальтазар вирвав червоні волосинки на Циноберовій голові, його – тобто президентика – підстерегли озброєні ритуальними ножами рабини й позбавили зачарованої кінцевої плоті. Навіщо вони це зробили, достеменно невідомо, але кажуть, що бешкети президентика стали настільки огидними й жахливими, що кидали тінь на всю єврейську спільноту, тому на таємній нараді, буцімто, вирішено було втихомирити його в такий спосіб. Як тільки чарівну плоть було відтято й спалено, президентик з "найвеличнішого лідера сучасності", яким його вважали згадані раніше, буцімто, 73 відсотки (див. розділ 2), одразу перетворився на нікчемного переляканого чоловічка, що був до того ж несповна розуму. Звичайно ж, як тільки його відпустили чіпкі руки рабинів, він теж кинувся навтьоки й заховався невідомо де, звідки невідомо як керував країною за допомогою відеозвернень (відосиків), які надсилав нібито з елітної відомчої лікарні; де його, як потім з'ясувалося, не було. Далебі, з таким же успіхом він міг керувати з Місяця чи з Марса, все одно його вже ніхто не слухав.

Читайте далі Розділ 9.

Зміст

Вступне слово і РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. Маленький виродок

РОЗДІЛ ДРУГИЙ. Студент Цинобер

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ. Частина перша. Магія та її наслідки

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ. Частина друга. Магічне чаювання у професора Терпіна

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ. Небесна карета

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ. Частина перша. Доктор Проспер Альпанус

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ. Частина друга. Проспер Альпанус береться до справи

РОЗДІЛ ШОСТИЙ. Частина перша. Фея Рожа та міністр Цинобер

РОЗДІЛ ШОСТИЙ. Частина друга. Міжпланетна дипломатія

РОЗДІЛ СЬОМИЙ. Як знешкодити Цахеса Цинобера