Парафраза відомого твору Ернста Теодора Амадея Гофмана «Малюк Цахес на прізвисько Цинобер»
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ. Частина друга. Проспер Альпанус береться до справи
Назустріч друзям вийшов доктор Проспер Альпанус, в якому Бальтазар упізнав того самого чарівника, що літав між хмарами в небесній кареті. Фабіан, навпаки, вважав доктора шахраєм, який морочить голови чесним людям нікчемними фокусами. Підстави так вважати давала Фабіанові його короткозорість; явні ознаки якої ми виявили в першій частині цього розділу, а саме, коли Фабіан не розгледів, як велетенські жаби перетворилися на людей, і потім, коли прийняв швейцара страуса за людину. Але ми з тобою, мій сучаснику, без сумніву впізнали б у тій кареті НЛО, в ціпку з кристалом – лазер, а в докторі Проспері Альпанусові – інопланетянина. Підтвердженням останнього можуть бути слова самого автора:
«Обличчя в нього [тобто в Альпануса] було спокійне, навіть добродушне, тільки як придивитись до нього пильно зблизька, то часом здавалося, ніби з нього, мов зі скляного футляра, виглядає ще одне маленьке личко».
Справді, чи це мені тільки здалося, чи автор дійсно намагався описати інопланетянина в небаченому досі скафандрі? Якщо хочете знати мою думку, доктор Альпанус таки був прибульцем, тобто інопланетянином, як і панна Рожа, до речі. Настав час це визнати, хоча мені невідомо, коли, як і звідки вони прибули на Землю. Водночас я не дуже заперечую й версію Бальтазара, бо вся різниця між чарівниками й інопланетянами, незалежно від того існують вони чи ні, криється в тому, що чарівники є істотами з надприродними здібностями, а інопланетяни – істотами з надлюдськими можливостями. Дозвольте тепер припустити, люб'язні читачі, що серед ваших знайомих і навіть серед знайомих ваших знайомих не було ні чарівників, ні інопланетян, а тому навряд чи ви зможете відрізнити надприродні здібності від надлюдських можливостей. Тож полишаю вам самим визначити сутність цих істот, як вам заманеться, а я буду триматися своєї версії.
Зображення НЛО на старовинній іконі
Проспер Альпанус зустрів гостей дуже люб'язно й запросив іти за ним. Він повів їх до високої круглої кімнати. Через пророблене в стелі вікно світло падало просто на глянсований мармуровий столик, що стояв посеред кімнати на сфінксові замість ніжок. Більше в кімнаті не видно було нічого особливого.
– Чим можу вам служити, панове? – запитав він.
Тоді Бальтазар зважився розповісти все про малюка Цинобера, відколи той з'явився в Керепесі, й на закінчення висловив тверду впевненість, що тільки він, Проспер Альпанус, може покласти край його лихим чарам.
Альпанус замислився. Нарешті, аж через кілька хвилин, він сказав, притишивши голос:
– З вашої розповіді, Бальтазаре, видно, що малюк Цинобер, напевне, оточений якимись таємницями. Можливо, він не хто інший, як домовик-коренячок. Зараз побачимо.
З горішньої полиці Проспер Альпанус витяг фоліант у позолоченій оправі та поклав його на мармуровий столик.
– У цьому трактаті, – сказав він, – йдеться про домовиків-коренячків. Вони всі тут намальовані. Можливо, ви знайдете між ними й свого ворога Цинобера, тоді він попаде в наші руки.
Коли Альпанус розгорнув книгу, приятелі побачили в ній безліч кольорових гравюр найхимерніших чоловічків із найбезглуздішими пиками, які навіть не можна собі уявити. І раптом, коли доктор торкнувся одного з них, він ожив, вискочив з аркуша на мармуровий стіл і почав кумедно танцювати, ляскати пальчиками й виробляти кривими ніжками піруети й антраша, ще й приспівувати: «Квір-р-р, квап-п, пір-р, пап-п», – аж поки Проспер не схопив його за голову й не поклав назад в книгу, де він скоро сплющився й обернувся на кольоровий малюнок.
Нас з вами, люб'язні читачі, така вистава не мала б здивувати, адже ми негайно здогадалися б, що це голограма. Здивувала б нас хіба що дивна реакція Бальтазара й Фабіана, яких ані трохи не бентежило, що гравюри раптом ожили й почали танцювати та приспівувати. Але, як подумати, в цьому теж не було нічого дивного, адже Фабіан через свою короткозорість міг бачити лише те, що йому привиділося. Якщо ж він і бачив щось дивне, то завжди мав напоготові пояснення, що то якийсь фокус; а як цього було замало – то ще й гіпноз. Бальтазар же настільки звикся з дивами й чарами, що його швидше б здивувала їх відсутність.
Хай там як, але в такий спосіб вони переглянули всі гравюри й не знайшли Цинобера серед домовичків. Тоді Проспер Альпанус припустив, що Цинобер міг бути гномом, і дістав другий фоліант. Від його дотиків оживали гравюри різноманітних рудих почвар. Вони важко виповзали з книжки на мармуровий стіл, стогнали, нарікали, охкали, аж поки доктор знов не вкладав їх у книжку. Але й тут Бальтазар у жодному з них не впізнав Цинобера.
Доктор замислився. Потім повів далі:
– Королем жуків він не може бути, бо той зараз, як мені відомо, перебуває в іншому місці. Павучим маршалом також ні, бо павучий маршал, хоч і дуже бридкий, але живе зі своїх рук, не привласнюючи собі чужої праці... Дивно, дуже дивно...
Він кілька хвилин помовчав, і тепер стало виразно чути хвилі акордів, що бриніли навколо.
– У вас тут звідусюди чути приємну музику, любий пане докторе, – сказав Фабіан, щоб якось приєднатися до розмови.
Але Проспер Альпанус зовсім не звертав на нього уваги. Він тільки Бальтазара не спускав з очей. Нарешті доктор схопив Бальтазара за руки й мовив поважно й ласкаво:
«Тільки найчистіша співзвучність психічних принципів за законом дуалізму сприятиме операції, яку я зараз почну. Ідіть за мною!»
Зізнаюся читачам, що я геть нічого не второпав у цій сентенції, а тому наводжу її як є. Можливо, хтось із вас зможе розтлумачити мені приховану в ній інопланетну мудрість.
Доктор провів друзів через декілька кімнат з дивовижними розумними істотами, які читали собі, писали, малювали й танцювали, та полишив їх в округлій залі, де розливалося магічне притьмарене світло. На стіні, що мала форму циліндричної поверхні, вони побачили те, що ми могли б сьогодні назвати панорамним стереоскопічним рухомим зображенням (відео) неозорих зелених гаїв, квітучих лук, дзюркотливих струмків і джерел. Звідти також линули пахощі й звуки. Аж ось з'явився Проспер Альпанус, що встиг одягнутися в усе біле, як брамін. Він поставив посеред зали велике кругле кришталеве свічадо й наказав Бальтазарові стати перед ним і зосередитися думками на Кандіді. Минуло кілька секунд, і зі свічада знявся блакитний дим.
Як ви вже, напевно, здогадалися, шановні читачі, це було не просте свічадо, точніше, зовсім не свічадо. Це був хитромудрий інопланетний пристрій, віддалено схожий на відому вам "зоряну браму", але набагато досконаліший. Він викривляв простір так, що двох віддалених людей, наприклад, разом із локальними просторами, що їх оточують, міг розмістити зовсім близько на відстані витягнутої руки обабіч спільної межі, якою слугувала поверхня свічада і яка на той момент ставала абсолютно прозорою й взаємопроникною. Так, як наче й зовсім не існувала. Тому, до речі, пристрій міг діяти один, а не в парі, як то було в серіалі "Зоряна брама", адже довжина просторового тунелю ("червоточини" або "кролячої нори") дорівнювала нулю. Свічаду також непотрібні були ніякі числові дані, бо керувався цей пристрій силою думки.
Отже, Бальтазар за наказом Проспера уявив собі Кандіду – й у свічаді справді з'явилася Кандіда. Мила Кандіда у всій своїй красі! Але поруч із нею, зовсім близько від неї сидів бридкий Цинобер, тиснув їй руки, цілував її – а Кандіда обіймала й пестила потвору. Бальтазар мало не крикнув, та Проспер Альпанус міцно схопив його за плечі, й крик завмер у нього в грудях.
Кандіда з Цинобером у магічному свічаді
– Спокійно, – тихо сказав Проспер, – спокійно, Бальтазаре! Візьміть ось цього кийка й налупцюйте почвару, але не руште з місця.
Бальтазар так і зробив і задоволено побачив, як малюк скорчився й упав додолу. Водночас всі екземпляри Цахеса Цинобера, що були розкидані у просторі-часі (див. частину першу), теж відчули на собі Бальтазарового кийка, але кожен екземпляр відчув його по-своєму. Так Гришка Распутін отримав удар не кийком, а ножем у живіт від селянки Хионії Гусевої у своєму рідному селі Покровському Тобольської губернії в 1914 році, але вижив; один же з президентів вашої країни хоч і не був битий кийком чи іншим яким предметом, але був смертельно наляканий двома страшними жінками: доброволицею Марусею Звіробій і волонтеркою Софією Фединою, – так що навіть став першим президентом, який набув від Генеральної прокуратури статусу потерпілого, хоч серед чоловіків і не був першим, хто потерпів від жінок.
Тим часом Бальтазар люто скочив уперед, але видиво розпливлося в магічному тумані, а Проспер Альпанус рвонув оскаженілого закоханого поета назад, крикнувши:
– Годі! Якщо розіб'єте магічне свічадо, то всі ми пропали! Ходімо на світло.
Друзі за наказом доктора покинули залу і вийшли до сусідньої світлої кімнати.
– Слава Богу, – вигукнув Фабіан, що був дуже роздратований неувагою доктора до власної персони, – слава Богу, що ми вийшли з проклятої зали! Задушливе повітря й ці дурні штуки зовсім мене запаморочили.
Бальтазар хотів відповісти йому, але до кімнати ввійшов Проспер Альпанус.
– Тепер, – сказав він, – тепер ясно, що потворний Цинобер і не коренячок, і не гном, а звичайнісінька людина, хоч і дуже мала, але про нього дбає якась таємна чарівна сила; вгадати її мені ще не пощастило, тому я поки що не можу вам допомогти. Завітайте до мене незабаром знов, Бальтазаре, ми тоді вирішимо, що робити далі. До побачення!
– Отже, – сказав Фабіан, закипаючи й даючи вихід своєму роздратуванню, – отже, ви чарівник, а не можете подолати жалюгідного малюка Цинобера. То знайте ж, що я вас уважаю, разом з усіма вашими кольоровими малюнками, ляльками, магічним свічадом, з усім вашим безглуздим причандаллям, за справжнього шахрая! Закоханого Бальтазара, що базграє вірші, ви можете морочити, але зі мною у вас нічого не вийде! Я освічена людина і не визнаю жодних чудес!
Що ж, цього слід було чекати. Таке буває, коли людину ігнорують.
– Вважайте мене, – сказав Проспер Альпанус, засміявшися, – вважайте мене за кого хочете. Але хоч я й не справжній чарівник, проте знаю деякі гарні штуки.
– Ну, куди вам до нашого професора Моша Терпіна, – вигукнув Фабіан, – ви з ним не зрівняєтесь, бо він чесний чоловік і завжди показує нам, що все відбувається природно, він не оточує себе таємничим причандаллям, як ви, пане докторе. Ну, а тепер моє вам шанування!
– Ну, – сказав доктор, – невже ви такі розгнівані й підете від мене?
І він погладив кілька разів Фабіанові руки від плеча до зап'ястків. Тому стало якось прикро, і він збентежено вигукнув:
– Що ви робите, пане докторе?
– Ну, йдіть уже собі, панове, – сказав доктор. – Ви, пане Бальтазаре, сподіваюсь, незабаром прийдете до мене. Ми зарадимо вашій біді!
– Ви не дістанете ані гроша на чай, мій друже! – гукнув Фабіан до золотавого швейцара і схопив його за жабо.
Але той знов нічого не сказав, лише квіркнув і вдруге дзьобнув Фабіана в палець.
– Тварюко! – скрикнув Фабіан і вибіг з будинку.
Обидві жаби негайно з'явилися знову й чемно супроводили друзів до самої ґратчастої брами, яка, глухо загуркотівши, відчинилась і потім зачинилася за ними.
– Я не розумію, – сказав Бальтазар, ідучи дорогою позад Фабіана, – зовсім не розумію, брате, що це сьогодні на тобі за дивний сюртук, з такими страшенно довгими полами й коротенькими рукавами.
Фабіан глянув на себе і вражено побачив, що його коротенький сюртук ззаду подовшав до самої землі, зате рукави підскочили аж до ліктів.
– Сто кіп чортів, що ж це таке? – вигукнув він і почав натягувати та обсмикувати рукави.
Спершу було ще сяк-так, але тільки-но вони перейшли міську браму, рукави, хоч як він їх обсмикував та натягував, підскочили знову аж до самих плечей, оголивши Фабіанові руки, а ззаду волочився шлейф, що чимраз довшав. Усі зустрічні зупинялися й мало не лопали з реготу, а дітлахи цілими юрмами бігли за ним і, радісно галасуючи, смикали й рвали з усіх боків довгу рясу, яка ще недавно була коротеньким сюртуком. Коли ж Фабіан наважився знов оглянутися, то побачив, що шлейф не тільки не вкоротився, а став ще довший. Люди на вулиці реготали й кричали все дужче, аж поки нарешті Фабіан, мало не збожеволівши, не вскочив у якийсь дім. Тієї ж миті зник і шлейф.
Освічений Фабіан не визнавав жодних чудес
Бальтазар не мав часу довго чудуватися з Фабіанових дивних чарів, бо референдарій Пульхер, здибавши його, затяг якнайдалі в провулок і сказав:
– Чого ж ти й досі не втік, чого прилюдно вештаєшся, коли за тобою гоняться з наказом про арешт!
– А що таке? Про що ти говориш? – запитав украй здивований Бальтазар.
– Тебе так далеко, – вів далі референдарій, – тебе так далеко завели шалені ревнощі, що ти порушив хатнє право, вдерся в дім Моша Терпіна, напав на Цинобера коло його нареченої та мало не до смерті налупцював його!
– Схаменися! – закричав Бальтазар. – Адже мене цілий день не було в Керепесі. Це нахабна брехня!
– О, тихше, тихше! – мовив Пульхер. – Лише Фабіанова безглузда витівка, отой його шлейф урятує тебе, й ніхто не зверне тепер на тебе уваги! Мерщій тікай від ганебного арешту, а все інше ми вже якось уладнаємо. Тобі тепер не можна з'являтися додому. Дай мені ключі, я тобі все перешлю. Швидше йди до Гох-Якобсгайма!
І референдарій потяг Бальтазара безлюдними провулками за браму в село Гох-Якобсгайм.
Читайте далі Частину 1 шостого розділу.
Зміст
Вступне слово і РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. Маленький виродок
РОЗДІЛ ДРУГИЙ. Студент Цинобер
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ. Частина перша. Магія та її наслідки
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ. Частина друга. Магічне чаювання у професора Терпіна
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ. Небесна карета
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ. Частина перша. Доктор Проспер Альпанус
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ. Частина друга. Проспер Альпанус береться до справи
РОЗДІЛ ШОСТИЙ. Частина перша. Фея Рожа та міністр Цинобер
РОЗДІЛ ШОСТИЙ. Частина друга. Міжпланетна дипломатія
РОЗДІЛ СЬОМИЙ. Як знешкодити Цахеса Цинобера
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ. Втеча Цахеса Цинобера
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ. Смерть Цахеса Цинобера. Епілог