Малюк Цахес. Розділ 4. Небесна карета

Парафраза відомого твору Ернста Теодора Амадея Гофмана «Малюк Цахес на прізвисько Цинобер»

svit-kazok.info

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ. Небесна карета

Починаючи переказувати четвертий розділ "Малюка Цахеса", я знову змушений виправдовуватися, як це було вже в передмові. Річ у тім, що, поки чари панни Рожі ще не увійшли в повну силу, сюжетна лінія оригіналу була мною так-сяк дотримана, але віднині, чим більше чари посилюватимуться, тим частіше виникатимуть різного роду аномалії: від нерозпізнаних об'єктів і суб'єктів до хаотичних переміщень у просторі й часі. Ось до чого ці чари призводять!

*****

Наступного дня охоплений відчаєм Бальтазар сидів на високому оброслому мохом камені в лісі поруч із битим шляхом. Тим самим шляхом, на якому він і Фабіан позавчора здибали мерзенного карлика Цинобера.

– Тільки дві доби минуло, а скільки неймовірних подій, скільки нещасть! Підлий карлик вкрав у мене мою Кандіду, а разом з нею й зміст мого життя ... На додачу, всі навколо збожеволіли. Святий Боже, краще б ти й на мене наслав божевілля, ніж мені тепер потерпати від здорового глузду серед божевільних! – такі думки блукали в голові нещасного Бальтазара.

Він забув пом'янути згорілу ратушу, а також не знав про смерть улюбленої болонки дружини бургомістра та інші скандальні й фантастичні події, що сталися під час його усамітнення і які спочатку ніхто, навіть він сам, дізнавшись, не пов'язував із появою Цинобера. Лише згодом найкращі уми Керепеського університету, оглядаючись у минуле, змогли побачити єдину картину подій, центральною фігурою якої виявився той маленький відьмак. Але про деякі ще невідомі події Бальтазарові, а разом із ним і вам, люб'язні читачі, випала нагода дізнатися прямо зараз.

Власне, події цього розділу почалися з того, що до зануреного в сумні роздуми Бальтазара здаля долинув звук, наче веселий голос ріжка, й у небі між темними хмарами промайнула якась дивна річ, яку він визначив, як небесну карету, а ви, люб'язні читачі, без сумніву впізнали б у ній НЛО. Раніше Бальтазар дуже б їй здивувався, але не зараз після всіх цих бісівських штук, що відбувалися навколо нього. Проте звук ріжка змінив хід його думок. Він раптом повеселішав і подумав, що не все ще втрачено.

Небесна карета або НЛО

– Якими б могутніми не були чари, що супроводжували малюка Цинобера, їх можна здолати, якщо твердо їм опиратися, – вирішив Бальтазар і бадьоро попрямував знайомою нам лісовою дорогою до Керепеса.

І саме в цей час на дорозі з'явилася інша чудернацька карета. Вона їхала, як і належить кареті, чотирма колесами по дорозі, але чудернацькою вона була тому, що їхала без коней, сама собою. Ми з вами, шановні читачі, впізнали б у ній легковий автомобіль, але для Бальтазара це була просто карета, дарма що без коней. Його вже важко було чимось здивувати. В кареті сидів і привітно махав йому білою хусткою його друг і вчитель всесвітньо відомий скрипаль сеньйор Вінченцо Сбіока.

Карета без коней або автомобіль

– Яке щастя, любий пане Бальтазаре, що я зустрів вас тут і маю нагоду з вами щиро попрощатися! – вигукнув Сбіока.

– Як, невже Ви нас покидаєте? Невже залишаєте Керепес, де всі вас так люблять і цінують? – здивувався Бальтазар.

– Еге ж, – відповів Сбіока, червоніючи від гніву, – еге ж, пане Бальтазаре, я залишаю місто, де всі люди знавісніли. Місто, схоже на велику божевільню. Вчора ви не були на моєму концерті, а якби були, то не питали б, чому я поспіхом кидаю це збіговисько збоченців.

– Але що ж сталося? Скажіть, на Бога, що сталося? – скрикнув Бальтазар.

– Я грав, – мовив Сбіока, – найважчий концерт Віотті. Це моя гордість, моя радість. Коли раптом чую, хтось мені акомпанує на фортеп'яно. Але не просто акомпанує, а начебто знущається, видобуваючи звуки одним пальцем. Принаймні, мені так здалося. Публіка тим часом заходилася непристойним реготом. Особливо дами й панянки аж непритомніли від істеричного сміху. Я краєм ока поглянув у бік фортепіано й те, що я там побачив, збило мене з такту. Перед фортепіано на ослінчику стояв карлик Цинобер, але грав він не пальцем. Ні, не пальцем! Спустивши прямо перед публікою штани, він стукав по клавішах грішним тілом, яке зазвичай ховають в штанах. Я відклав скрипку й кинувся до паскудного збоченця з наміром скинути його в оркестрову яму. Та де там! Знавісніла публіка вибігла на сцену. Мене скрутили, почали плести несусвітні речі про заздрість, ревнощі та недоброзичливість, про італійську біснуватість... Разом із тим ці схиблені люди встигали вихваляти паскудство малої потвори: "Яка творча сміливість!", "Яке неперевершене новаторство!", "Який блискучий гумор!", "Браво, бравісимо, Цинобере!" А він їм у відповідь гугнявив своє проклятуще: "Дуже дякую! Дуже дякую! Для мене це дрібниці. Я й не таке можу". Потім знавіснілі дурні затягли мене силоміць до сусідньої кімнати й поводилися зі мною так, наче це я божевільний, а не вони ... Незабаром до кімнати вбігла синьйора Брагаці й знепритомніла. З нею сталося те, що й зі мною. Щойно вона заспівала свою арію – як збочений виродок почав їй акомпанувати грішним тілом по клавішах фортепіано.

– І ось синьйора Брагаці лежить у гарячці й, мабуть, скоро помре, а я рятуюсь утечею від знавіснілого люду. Бувайте здорові, любий пане Бальтазаре! – такими словами, як каже пан Гофман, закінчив сеньйор Сбіока свою неймовірну розповідь, і його фантастична карета, що їхала без коней, хутко зникла за поворотом дороги.

– Чи не мав я рацію, – сказав Бальтазар сам до себе, – чи не мав я рацію, коли казав, що та моторошна химера, той Цинобер зачарований і напускає на людей ману?

Проте уважний читач, мабуть, вже помітив, що чари панни Рожі, наче хтось підмінив. Справді, за її задумом все бридке й гидке, що коїв Цинобер, мало б виглядати, як скоєне кимось іншим, хто мав нещастя трапитися поруч, і навпаки, всі достойні вчинки цього нещасного мали б ввижатися більшості людей як такі, що належали Циноберові. Чи треба пояснювати, що в такому разі публіка в залі була б переконана, що концерт Віотті грав на скрипці малюк Цинобер, а йому акомпанував – страшно навіть уявити чим і як! – всесвітньо відомий маестро Сбіока? Що ж до не менш відомої солістки Брагаці, то уява тут взагалі безсила. Як і чому таке сталося з чарами панни Рожі, ні тоді, ні через декілька років ніхто навіть не здогадувався. Лише через сто років по тому вірогідне пояснення надав тим трансформаціям відомий психолог пан Фройд, коли свій сон йому розповів маестро Сбіока. Так, так! Сподіваюся, ви вже здогадалися, що дивна карета відвезла його не просто в Італію, а в Італію на сто років потому; і керепеські події видавалися там сеньйору Сбіоці сновидіннями. Проте вони були такі реалістичні, що він стурбувався своїм психічним здоров'ям і поїхав до Австрії, щоб проконсультуватися у відомого психолога. Пан Фройд сказав, що це пригнічені й витіснені в підсвідомість бажання намагаються повернутися назад у свідомість. Чи відбувалося це дійсно із сеньйором Сбіокою, ми, хто знає правду про керепеські події, можемо сумніватися; але щодо поведінки публіки в Керепеському театрі таке пояснення видається мені цілком доречним. Справді, виховані в багатьох поколіннях пристойні люди навіть мріяти не могли про таке, що витворяв із фортепіано мерзотник Цинобер. Особливо, панянки. Але вигнані зі свідомості непристойні фантазії оселилися в їхній підсвідомості й тільки чекали моменту, коли який-небудь авторитетний цинобер покаже на власному прикладі, що так можна і в цьому немає нічого поганого; а якщо так, то чари тут, начебто, й не потрібні, бо Цинобер та його ганебний вчинок і без них привів би публіку в захват. Чи не так? Мабуть, ні! Без чар тут би все одно не обійшлося, бо якби щось подібне утворив звичайний збоченець, то його б віддухопелили й кинули до в'язниці; успіх же Цинобера був забезпечений його надприродною здатністю причаровувати до себе людей, яку подарувала йому панна Рожа. Ось так науково можна, виявляється, пояснити ганебну поведінку керепеської публіки, але прості люди через свою неосвіченість пояснювали це простіше: "Свиня болото знайде".

Але що ж було далі? А далі, жалібно скимлячи, мимо Бальтазара пробіг і сховався в лісі молодий чоловік, який видався йому знайомим. Передчуваючи недобре, Бальтазар кинувся слідом за ним. І вчасно, бо той вже вихопив пістоля й приставив його собі до чола. Бальтазар встиг перехопити пістоль і відкинути його якнайдалі. Юнак виявився референдарієм Пульхером. І ви вже, мабуть, здогадалися, люб'язні читачі, що причиною його розпачу знову був Цинобер. Цього разу чари спрацювали по замисленій від початку схемі. Пульхер покладав великі надії на посаду таємного експедитора, що відкрилась у міністерстві закордонних справ. На цю ж посаду зголосився раптом і малюк Цинобер. Коли вони обидва складали усний іспит радникові посольства, Циноберові дісталася висока оцінка, яку заслужив Пульхер, а Пульхерові – ганьба, яку заслужив Цинобер. В результаті Пульхер залишився зі своїми невідкладними фінансовими проблемами, єдиною надією розв'язати які була для нього посада таємного експедитора, але її отримав замість нього Цинобер. Бальтазар використав увесь свій дар красномовства, щоб утішити нещасного референдарія й подати йому надію. Для цього він розповів про всі надприродні події, що відбулися в Керепесі після приїзду загадкового карлика, й врешті переконав референдарія, що цей малюк був відьмаком.

– Якими б могутніми не були чари, що супроводжували малюка Цинобера, їх можна здолати, якщо твердо їм опиратися, – завершив свою розповідь Бальтазар словами, які нещодавно сказав сам собі після того, як почув звуки ріжка й побачив, як у небі промайнула небесна карета, яку ми б сьогодні назвали НЛО.

І тут сталася ще одна надзвичайна подія. Небесна карета раптом з'явилася на дорозі поруч із Бальтазаром і Пульхером, супроводжувана чарівною музикою. Вона нагадувала розкриту кришталеву мушлю, в якій сидів чоловік у дивному одязі з довгим ціпком у руці. Верхівку ціпка прикрашав великий кристал. Проїжджаючи повз друзів, чоловік приязно їм уклонився. Тієї ж миті з блискучого кристала на Бальтазара впав яскравий промінь. Юнака немовби хто вколов у самі груди, він здригнувся і скрикнув:

– Ох!

Коли чарівна карета зникла в густому чагарнику і тільки чутно було ще ніжні звуки гармонії, Бальтазар кинувся приятелеві на шию, не тямлячи себе з радощів і захвату, й вигукнув:

– Референдарію! Ми врятовані! Оце був той, хто розіб'є нечестиві Циноберові чари.

Так закінчив четвертий розділ своєї повісті Ернст Теодор Амадей Гофман.

Читайте далі Частину 1 п'ятого розділу.

Зміст

Вступне слово і РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. Маленький виродок

РОЗДІЛ ДРУГИЙ. Студент Цинобер

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ. Частина перша. Магія та її наслідки

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ. Частина друга. Магічне чаювання у професора Терпіна

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ. Небесна карета

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ. Частина перша. Доктор Проспер Альпанус

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ. Частина друга. Проспер Альпанус береться до справи

РОЗДІЛ ШОСТИЙ. Частина перша. Фея Рожа та міністр Цинобер