Одинадцять років досвіду в новітній період історії, і століття до нього підказують Україні як і всім сусідам агресивної недо-імперії простий висновок: у цьому випадку, поняття кордон визначається не лінією на карті, не словами в якихось договорах, а тим, де стоять війська нормальних країн-сусідів і тим що вони можуть захистити. Жодні інші інтерпретації в цьому випадку не мають сенсу, і більше того, згідно із зазначеним досвідом можуть бути небезпечними.
Висновок простий: відтепер, а точніше три роки тому, будь-яке значне збройне зосередження військової сили держави-агресора на відстані 100 чи 200 кілометрів від державного кордону України має виявлятися і ліквідовуватися на випередження без попередження з подальшим повідомленням або без нього.
Це має стати нормальною, стандартною і рутинною практикою з якою Українa має існувати відтепер і в осяжній перспективі, навіть після вступу до НАТО.
Спостерігати - виявляти - знищувати; повторювати.
У цьому випадку лише жертва може вирішувати що є загрозою. Всі зрозуміють.
Україна повинна прийняти це, зробити це, і зробити це зараз - воно прийде само собою, ніхто навіть не помітить. Потім зберігати його стільки, скільки потрібно: тобто назавжди.
Якщо в якомусь неможливому майбутньому Росія матиме нормальний уряд з нормальними людьми, вона зробить дві речі:
1) Bідмовиться від ядерної зброї, і
2) Oголосить демілітаризовану, вільну від військової присутності зону в радіусі від 100 до 300 км для всіх своїх сусідів на яких вона напала, вторглася і вчинила проти них жахливі злочини.
До речі, це був би весь її кордон, принаймні на заході.
І третє: вибачитися, навіть якщо вона не зможе повернути загиблих тa зниклих включаючи дітей, та відшкодувати всі матеріальні збитки.
За цими трьома діями ми знатимемо тa зможемо сказати чи наближається Росія до нормальності: так, тільки за ними. А до того часу не треба турбуватися - і так, нам потрібно прийняти тa дотримуватися тільки такого трактування державного кордону.