"Життя - це об'єктивна реальність. Але своїм способом мислення, способом сприйняття реальності ми будуємо ілюзію і в цій ілюзії ми намагаємося жити, а то й успішно живемо".
Останні три тисячі років людина намагається зрозуміти об’єктивну реальність та відрізнити цю реальність від ілюзії. Це питання на перший погляд виглядає надзвичайно простим, бо в нашому розумінні об’єктивною реальністю є те, що можна помацати, понюхати, спробувати на смак, а головне – це побачити. Чи так це насправді?
Дві з половиною тисячі років тому всі спроби зрозуміти об’єктивну реальність сподвигли античних мудреців до побудови філософії, або “мистецтва життя”. Але із самого початку з “мистецтвом життя” не склалося, бо кожен мудрець мав свою точку зору на це ”мистецтво“, а за кілька століть до авторитетних мудреців-філософів додалася ще незліченна кількість мудрагелів, які вже в наш час поставили розуміння об’єктивної реальності в ступор. І з’явилося “життя в матриці” та подібні цьому поняттю десятки ”теорій“. І утворився своєрідний “Гордіїв вузол”…
Все б нічого, хай би балувався народ побудовами різних ”теорій“, але проблема в тому, що в загальній масі заклопотаних проблемами і справами людей, обов’язково знайдеться суб’єкт, який спробує реалізувати свою власну “теорію мистецтва життя”.
У 2005 році свою ”теорію мистецтва життя“ почали реалізовувати на росії. За активної підтримки всіх росіян (лібералів і демократів також), які сфокусували свою увагу на ілюзії відбудови російської імперії, відчули себе “імперцями”, і конче захотілось ”павтаріть“…
В попередньому пості «Про Апокаліпсис, як крах ілюзій» ми вже згадували Єгора Гайдара, який намагався донести до росіян і до світової спільноти просту думку, що російська ідея відбудувати свою імперію є ілюзією, яка обов’язково приведе саму росію до катастрофи.
На превеликий жаль, російського реформатора ніхто не почув. Ніхто. І ще більший жаль, що росія знаходиться не у вакуумі, десь в глибинах космосу, бо всі її експерименти по реалізації своїх ілюзій привели до загибелі десятків тисяч людей…
Так що таке ілюзія, яка може повністю замінити собою об’єктивну реальність? Невже пропаганда ілюзорної ідеї може повністю змінити свідомість людини?
Пошукаємо відповідь на ці питання в експериментах, які проводилися впродовж двадцятого століття…
1. Експеримент Аша
https://www.youtube.com/watch?v=1LAMu4Tmm84
Цей експеримент наочно демонструє, як за допомогою підставних осіб можна у свідомості людини будувати стійку ілюзію.
Якщо шестеро людей впевнено говорить, що чорне насправді є білим, то сьома людина автоматично погодиться з цим, а згодом і повірить, що так воно і є насправді.
Саме за таким принципом будуються фінансові піраміди, проводяться пропагандистські та рекламні кампанії. За таким же принципом на росії будувалася ілюзія імперскості, або ж манія величі.
Подібна методика зміни свідомості людини і занурення її в ілюзорний, віртуальний світ, була відома щонайменше три тисячі років тому, але протидіяти цій методиці не навчились. Чому? Розглянемо проблему за допомогою наступного експерименту.
2. «Я та інші»
https://www.youtube.com/watch?v=8-eOEMHCxAQ
Цей документальний фільм, поставлений київською кіностудією «Київнаукфільм» не просто продовжив експеримент Аша, а розширив цей експеримент до розуміння природи податливості людської свідомості на занурення в ілюзорний світ.
1) Неуважність. Чи щось інше?
В екстремальних ситуаціях людина не здатна своїм поглядом повністю охопити весь стрімкий розвиток подій. А пам’ять людини не може повністю відтворити ситуацію, що відбулася буквально хвилину тому... Людина плутається не просто в деталях, а навіть у важливих епізодах події, свідком якої вона була…
Звернемо увагу, що в студії, в якості піддослідних, були студенти вузу, тобто, люди досить розвиненим інтелектом. Разом з тим, жоден із молодих інтелектуалів не зміг повністю, в деталях, відтворити картину «нападу “терористів” на професора». Хоч ця подія щойно відбулася і її результати аналізуються «по ще гарячих слідах»… Жоден (жоден!) із молодих інтелектуалів не зміг точно відтворити розвиток події, яка відбулася кілька хвилин тому, і визначити кількість ”терористів“, які приймали участь у «викраденні професора»…
Тим само, було підтверджено висновок, що показання свідків не може бути підставою для звинувачення…
А це вже дуже важливий елемент в побудові ілюзії. Бо пропущений епізод чи елемент у розвитку події, людина автоматично, на рівні підсвідомості, починає «домальовувати»…
Навіть без навіювання, тобто без сторонньої “допомоги”…
2) Податливість. Чи щось інше?
Ця частина експерименту розбита на два епізода. В першому епізоді молодим інтелектуалам (нагадую, в експерименті приймали участь студенти вузу) показували портрет однієї людини і тієї ж людини, але з різними установками (“небезпечний злочинець“, або “відомий науковець”), за якими молоді інтелектуали вже давали ”свою“ характеристику цій людині…
Після слів автора експерименту “ви бачите перед собою фотографію небезпечного злочинця” молодий інтелектуал починав на рівні підсвідомості шукати у фотографії абсолютно незнайомої йому людини ті риси характеру, які повинні відповідати ззовні заданій характеристиці: ”підступний погляд“, “жорстокість в куточках губ”, тощо. І студент навіть наводив аргументи своїм спостереженням.
Та ж само фотографія. Тільки автор експерименту задає другу тему вже для іншого молодого інтелектуала “ви бачите перед собою фотографію відомого науковця“.
І молодий інтелектуал на тій само фотографії вже замість “підступного погляду” побачив ”проникливий погляд“ у фотографії тієї ж само людини, яку кілька хвилин тому представили як небезпечного злочинця… І цей молодий інтелектуал також наводив ”вагомі“ аргументи своїм спостереженням…
Тобто, в одній і тій само людині, у зовнішньому вигляді цієї людини, можна побачити власними очима (власними очима!) абсолютно протилежні риси характеру цієї людини. Навіть такі, які зовсім не відповідають дійсності.
Бо експеримент проводився з портретом актора сатирика Юрія Тимошенка, відомого на той час під псевдонімом Тарапунька…
Після сеансу жоден із студентів, які добровільно погодились на експеримент, не зміг пояснити свого “бачення”…
Другий епізод з портретами різних людей абсолютно схожий на експеримент Аша, але вражає податливістю молодих інтелектуалів до навіювання, до згоди з різними ”розумними і вагомими“ аргументами, які наводилися сторонніми людьми…
Молодого інтелектуала змогли навіть переконати, що портрет старенької жінки і портрет старенького чоловіка є …портретом однієї і тієї ж людини… Хоча було видно неозброєним оком, що це портрети абсолютно різних людей…
Коли цьому інтелектуалові після сеансу показали дві пірамідки, чорну і білу, і сказали, що вони обидві білі, то студент, звісно, не погодився. Але й не зміг пояснити, чому він клюнув на ”вагомі“ аргументи і погодився, що в портретах різних людей бачить одну і ту ж людину…
Цей документальний фільм, який відкриває всю суть «людського фактору», залишає по собі гнітюче враження…
Чому? Розглянемо проблему за допомогою наступного, найвідомішого експерименту.
3. «Всесвіт-25»
https://www.youtube.com/watch?v=Xjp3LF-El_Q
Це дуже відомий експеримент, який свого часу буквально ошелешив весь світ, і який в СССР акуратно замовчували. Так, з відомих політичних причин.
Зрештою, в тій же Європі та в США про цей експеримент також дуже швидко “забули” знову ж таки під тиском політичних причин, про які ми детально говорили в пості «Про Апокаліпсис, як крах ілюзій».
Суть експерименту зводилася до такого: як буде розвиватися популяція мишей, якщо їм створити абсолютно комфортні умови.
В теорії (діалектичного матеріалізму) колонія мишей, отримавши ідеальні комфортні умови для проживання (про які постійно мріють люди), мала би швидко розмножуватися. А тому готувалися окремі приміщення для продовження експерименту, аби з’ясувати подальшу еволюцію тих мишачих особин, які з’явилися на світ і отримали досвід життя в комфортній колонії…
Практика зруйнувала всі основи діалектичного матеріалізму. Теорію побудови комунізму також.
В ідеально комфортних умовах миші банально втратили здоровий мишачий глузд. Зазвичай розмірений та дуже обережний плин життя в природних умовах, змінився на вульгарний мишачий стиль в нових, ідеально комфортних умовах. Почалися бійки з матюками.
Більшість мишей не захотіли розмножуватись. Далі з’явились мишачі ЛГБТ. Самці перестали звертати увагу на самок. Самці почали чепуритися і активно спарюватися одне з одним. Щоправда, миші не здогадалися організувати ЛГБТ-марші під гаслами “Дайош шо хочу”.
Згодом все це переросло в непримиренну агресію всіх проти всіх і експеримент зупинили, бо колонія мишей почала вироджуватися і їй загрожувало повне зникнення…
Але залишилось питання: що сталося? Чому колонія мишей, отримавши халяву, перестала розвиватися в часі та просторі, а пішла впоперек еволюційного процесу і фактично зламала свою генетику, яка мала диктувати їм виключно розмноження?
4. Попередні висновки
1) На перший погляд експеримент з мишами ніяк не в’яжеться з експериментами Аша та експериментами в Київській кіностудії. Адже перші два експеримента продемонстрували механізм побудови ілюзії у свідомості людини, навіть в людей з досить розвиненим інтелектом. В останньому експерименті життя в мишиній колонії з ідеальними комфортними умовами регулювали процеси, які зламали генетику мишей і на сьогодні ще не отримали свого пояснення.
Але є в цих експериментах одна спільна деталь – неусвідомлені дії. Миші і люди, які приймали участь в експериментах, не усвідомлювали своїх дій.
Люди приймали рішення під зовнішнім впливом, чи тиском, на свою свідомість. Тобто, методичне навіювання чи переконливі докази формують у свідомості людини ілюзію, що обидві пірамідки білі, хоча насправді одна з них чорна. Тим само можна припустити, що під зовнішнім впливом людина діє неусвідомлено.
Миші живуть все своє життя неусвідомлено і керуються виключно своєю генетикою, яка заставляє їх розмножуватися, аби їх вид не зник із біосфери. Коли ж миші потрапили в однотипову колонію, в якій вже абсолютно нічого не загрожувало виживанню виду, а навпаки, комфортні умови мали б стимулювати їх стрімкий розвиток, генетичний механізм збереження виду …раптом зник… І колонія занурилася в хаос…
Ось тут і пригадується Гегель, який пройшов стрімку еволюцію від полум’яного революціонера до консервативного державника. Пригадується і Гейзенберг… Але то вже інша тема розмови.
2) Будуючи в суспільства якусь ілюзію за допомогою пропаганди якихось ідей, істеблішмент тим само …будує в собі ілюзію контролю над цим суспільством.