На одній з останніх зустрічей лідерів вільного світу та Китаю в Балі, листопад 2022 року, тисячолітня мрія Китаю: стати одним з лідерів світу, не тільки за силовою потужністю але й з достатку та процвітання, за заслуженим і шанованим моральним статусом у світі здавалася на відстані витягнутої руці. Лідер Китаю вже заявив що разом Китай і США можуть вести світ до епохи стабільного миру та процвітання.
Але історія розсудила інакше, і відстань між «можуть» і «стали» знову розтягнулася на віддалені й неясні ймовірності, роки або навіть епохи. Що важливо: багато в чому, якщо не вирішальною мірою це сталося за вибором самого Китаю.
На наш погляд, одним із головних чинників нової стіни та вододілу між можливим майбутнім та реальністю, за іронією та протяжністю порівнянною з великою китайською, стала путінська агресія в Україні. Точніше, її інтерпретація Китаєм і політика щодо неї яку представляє китайське керівництво.
Якби Китай навіть після деякого початкового періоду твердо і рішуче виступив на підтримку принципів міжнародного права і Статуту Організації Об'єднаних Націй, він би майже одразу завоював статус і місце серед моральних лідерів світу. Якби вона продемонструвала реальні зусилля в цьому напрямку що у продуктивному поєднанні з іншими членами міжнародного співтовариства які цінують мирний порядок і процвітання зупинили б огидну і злочинну агресію тa відновили мирний і законний порядок, це місце і позиція були б посилені і зміцнені здатністю діяти і приносити цінні результати для світу.
Цілком можливо це було все що було потрібно для остаточного з'єднання між мрією та реальністю.
Aлe, цього не сталося. І це не сталося не за покликом долі а за рішенням самого Китаю, свідомим і цілеспрямованим.
Я не буду намагатися аналізувати тут думки або мотиви. Просто з'ясуємо баланс статус-кво. Далекo від морального лідерства у світі, Китай зараз не може претендувати навіть на лідерство БРІК. Ця розрізнена група не може претендувати на чітку платформу чи набір принципів, окрім невиразного несхвалення західних. Але як далеко за логікою речей може зайти таке неприйняття? Якщо Захід виступає за мир і законний порядок то чи є сенс відкидати або компрометувати його?
У БРІК є країни, такі як Індія, Бразилія, можливо, й інші, які ніколи не приймуть формального лідерства Китаю. Поганий хлопчик Китаю Північна Корея, яка мовчки виконує його вказівки, якщо тільки це не відбувається само собою в чому «Китай не бачить жодних проблем», навіть не була запрошена на поважну зустріч. Чому, питається?
До чого тут позиція aбo «єдність»? Між ким? Між Бразилією та Північною Кореєю?
Так виглядає і така є реальна тa фактична ціна: невизначена, можна сказати трохи комічна почасти гротескна, яку було заплачено, обміняно на можливість справжньої моральної позиції і лідерства у світі. Що ми можемо сказати? Звичайно, це був вибір. Залишається сподіватися що хтось принаймні замислився над ним - і над його наслідками для країни та світу.
Тисячолітня мрія була така близько. Нажаль.
If China even after some initial period came out strongly and decisively in support of the principles of the international law and the Charter of the United Nations, it would have, almost immediately, earned the status and the place among the moral leaders of the world. If it had shown real efforts to that end, that in productive combination with those of other members of the international community who value peaceful order and prosperity, had stopped the heinous and criminal aggression and restored peaceful and lawful order, the place and position would have been reinforced and fortified by the ability to act and deliver valuable results for the world.
Quite possibly, it was all that was needed to make the final connection between the dream and the reality.
That did not happen. And it wasn't through some call of the fate but by a decision, conscious and purposeful, of China's itself. Let's just find out the balance of the status quo. Far from being the moral leader in the world, China cannot even claim to be the leader of the BRICs at this point. This disparate group cannot claim to have a clear platform or set of principles, other than vague disapproval of Western ones. But how far can this rejection logically go? If the West stands for peace and lawful order, does it make sense to reject or compromise it?
There are countries in BRICs such as India, Brazil, possibly others that will never accept formal leadership of China. China's bad boy North Korea, tacitly doing its bidding unless it just happened to be something happening by itself in which "China sees no problems" wasn't even invited to the respectful meeting. Why, could one wonder?
This is the status quo, real and factual: uncertain one can say, slightly comical, in part grotesque that was bought or exchanged by China for the opportunity and chance for the true moral stand and the new status of respected leadership in the world.
What can we say? It was a choice. We can hope that someone at least thought about it - and the consequences for the country and the world.
The millennial dream was so close. Alas.