Я вже почав чернетку статті на тему як дивна, як здавалося ще кілька місяців тому, неможлива іронія часу та ситуації відкрила для Китаю реальну широку ясну дорогу від надій, учора, на повноправну участь у вирішенні проблем нашого світу до ролі впевненого та визнаного лідера.
І ось, у цей самий момент приходить така новина. Уявляєте? Що можна сказати про такі збіги - вони випадкові й мимовільні? Не будемо гадати.
"Під час нашої особистої зустрічі з президентом (Китаю) він пообіцяв мені що зброї не буде. І ось воно" (Зеленський про зустріч із Сі Цзіньпіном, президентом Китаю). Kyiv Independent
Але, замислившись, після певних роздумів, ми можемо запитати себе: а чи був шанс на таку зрілість, розуміння тa відданість принципам мирного, стабільного і правового майбутнього? Ми не будемо вдаватися до аналізу нинішньої ситуації в Китаї. У мене якось пропав до цього інтерес. Але очевидно що рідкісна можливість відкрита самим часом, упускається. Китай не демонструє надійних ознак наближення до рівня відповідальності та розуму яких вимагає ця роль.
Наразі Україні варто позбутися ілюзій щодо якихось серйозних проривів у боротьбі за незалежність і саме існування завдяки Китаю в цей історичний момент.