Купуючи синові годинник, згадав, як батько Бутча у в’єтнамському полоні п'ять років ховав його «у себе в дупі», а після його смерті малий переховував той дзиґар у своїй ще два роки.
Хай там як, але ця книжка не для всіх, хоч мова в ній про популярного кінорежисера, який всю цю гру в хованки в «Кримінальному чтиві» вигадав. Принаймні вона не для тих, хто шукає сенсацій і пікантних деталей (хоча їх там теж чимало). Не для тих, хто шукає прямих відповідей на складні запитання (хоча вони там містяться, хай і в завуальованій формі). Не для тих, хто шукає барвистої історії гламурного голлівудського успіху (хоча і вона там є - поруч із нуаром і гротеском). Адже автор книжки - унікальний випадок у кінематографі. Хлопчик, закоханий у кіно, що пройшов доволі нетривіальний, як на голлівудського режисера, шлях (за його власними словами, "я не ходив у кіношколу, я ходив у кіно"). Його творчість не вкладається у сталі жанрові рамки, він ніколи не тяжів до лінійності сюжету, і ця книга не виняток.
Загалом "Кіноспостереження" Квентіна Тарантіно - це розповідь для тих, хто хоче зазирнути у кінокамеру очима самого режисера Квентіна - очима, які бачили сотні й сотні фільмів і сприймали їх не лише як розвагу, а й спонукання до дії. Тож не варто, мабуть, нагадувати, що Тарантіно далекий від академічності, адже його інститути - екрани розкішних голлівудських залів, кіношок просто неба і вошивих кінотеатрів для дорослих. Замість слухати лекції він (ще шмаркатим юнаком) обманом здобув запрошення на бесіду з улюбленим режисером, щоб особисто розпитати про все, що його цікавило. Втім, ці "кіноспостереження" - не порожні теорії, а пошук практичної відповіді - не "чому", а "як".
Квентін Тарантіно. Кіноспостереження. - К.: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2025
Фото: х/ф «Кримінальне чтиво»