Незважаючи на те, що Україна вже більше як чверть століття є незалежною державою, в Росії вперто продовжують усіх переконувати, що українці і росіяни - один народ, чи принаймні були і є братами, часто-густо посилаючись при цьому на спільні корені, спільну історію та перебування у складі єдиної держави. Останнім часом попри відверту військову агресію східного «брата» таких заяв навіть побільшало, причому не лише серед російських, а й серед українських політиків, митців, культурних діячів тощо.
Подібні уявлення та безпідставні домисли, що є складовою потужної інформаційної війни, яка в свою чергу є частиною війни гібридної, можна порівняти з химерою.
Химера – це з одного боку якась дивовижна фантазія, витвір уяви, щось неіснуюче і нездійсненне, та з іншого боку химера – страховище з головою лева, тулубом кози та хвостом дракона, з пащі якого вивергається полум'я. Саме таким і постає міф про єдиний «русский» народ для України. Це щось вигадане, несправжнє, плід фантазії, та одночасно це ще й небезпечне чудовисько, що загрожує українському світові. У війні, що її розв’язали кремлівські імперіалісти проти України, історична арена таке ж поле битви, як й усі інші, і ми, українці, маємо її виграти.
З огляду на це дуже своєчасною є книжка Володимира Селезньова Химера єдності. Міф про єдиний русский народ, в якій розвінчується цей застарілий, але й досі живучий міф, розповідається не просто про те, що українці і росіяни різні народи, а й у чому вони різні, і, головне, чомý вони різні.
Історично концепція про єдиний народ народилася ще за часів М. Карамзіна, який виклав її в своїй знаменитій праці і яка згодом стала офіційною та була підтримана більшістю російських шовіністично налаштованих істориків, що виводили російсько-українську спільність з Київської Русі.
Звідтоді й донині Росія намагається вкорінити в головах українців міф про спільне походження, про єдиний народ заради утримання України у сфері свого впливу, а також активно поширює цей міф за кордоном для легітимізації своїх територіальних претензій на українські території в очах світової спільноти.
Проте, як виявляється, навіть тоді не всі російські історики поділяли подібну думку. Так, наприклад, М. Полєвой вважав українців і росіян різними народами. Такої ж точки зору дотримувались й українські історики на чолі з М. Грушевським, які вважали історію Київської Русі виключно історією українського народу, натомість історію росіян починали з постання Московського князівства, державний устрій якого суттєво відрізнявся.
Та не лише різні історичні долі вплинули на різницю між народами. Серед інших факторів слід назвати різність в менталітетах або національних характерах українців і росіян. На це звертали увагу численні мандрівники, дипломати, купці, науковці, що побували на теренах сучасних України і Росії. В своїх щоденниках і спогадах майже всі вони наголошували на великій відмінності між Країною козаків або Руссю та Московією. Вже з приєднанням українських земель до Російської імперії самі росіяни, що опинились на наших землях і відкривали для себе загадкову і романтичну Малоросію, вимушені були визнати різницю між українськими і російськими селянами.
Різниця в національних характерах проявлялася в усіх без винятку сферах життєдіяльності обох етносів – в одязі, побуті, зовнішньому вигляді, традиціях і звичаях, музиці, мистецтві, народній творчості і, що чи не найголовніше, в мові. Значну різницю в мовах на початку визнавали навіть запеклі українофоби та придворні філологи. Проте офіційна концепція єдиного «русского» народу вимагала уніфікації в мові також. Тому головний удар росіянізатори завдали саме по українській мові, бо чудово розуміли, що без мови нема і народу.
Звичайно, намагання імперського уряду насильно знівелювати природну самобутність українців, зверхність представників усіх верств російського суспільства (як серед представників інтелігенції, так і простолюду) по відношенню до «малоросів» не могли не відбитися на взаєминах між обома народами. Все це призвело до формування певних етностереотипів, етнофолізмів (етнонім з негативною оцінкою), а в деякій мірі призвело до упередженого і навіть ворожого ставлення один до одного.
Та відповіді на причини такої різниці між українцями і росіянами знаходяться не лише в історичній, етнографічній чи етнопсихологічній площині. Головним чинником формування двох різних народів стала різниця в їх етногенезі, тобто походженні. Незважаючи на те, що генетично українці і росіяни мають певні спільні складові, оскільки належать до індоєвропейської і слов’янської спільноти, все ж вони мають і дуже суттєві відмінності, оскільки походять від різних гілок слов’янства, мають різний етнічний субстрат та різноплемінні домішки. Саме ці відмінності в етногенезі стали визначальними і спричинили суттєву різницю між двома народами.
В кінцевому підсумку міф про єдність українського та російського народів, створюваний російськими ідеологами століттями, руйнується, як карткова хатинка. І в цьому немає жодної трагедії, навпаки, це можна лише вітати, оскільки стосунки між сусідніми народами, якими б складними вони не були, не можуть будуватися на міфотворчості і маревних вигадках. Взаємовідносини між народами, їх співіснування, в тому числі між українцями і росіянами, мають будуватися на засадах рівності, взаємоповаги і добросусідства, як це відбувається в усьому цивілізованому світі.