Доля невиданих рукописів, що загубилися в часі Розстріляного Відродження 1930-х років, і деколи таки виринають з архівного мороку, спецсхронів чи приватних збірок, віддавна бентежить наших дослідників. Наприклад, незакінчений роман Івана Дніпровського "Народе мій", вельми актуальний за нинішнього часу, бо у ньому ідеться про визнання Францією повсталої Самостійної України.
Що ж до "харківського детективу" "Ікар" Іллі Лук’яненка, то свого часу, а саме в період "перебудови", твори такого жанру, де вирувала місцева історія, полюбляли друкувати в харківському журналі "Прапор". Читачам подобалася упізнавана топоніміка із призабутими, а точніше, малознаними історичними фактами історії їхнього рідного міста. Ось і в історії про загублений рукопис роману В. Підмогильного згадуються часи харківського Відродження, а також пізніший період, коли, як підказує мапа Харкова, подана у книжці, у місті ще існувала Площа Дзержинського (Майдан Свободи), проспект Леніна (проспект Науки) і вулиця Карла Лібкнехта (вулиця Сумська).
За сюжетом, надворі 1963 рік, і головний герой Юрко повертається з Німеччини в рідний Харків, щоб тихо вшанувати пам’ять батька, але замість спокійної ностальгії береться шукати заборонений невиданий рукопис Валеряна Підмогильного - і раптом з’ясовує, що найнебезпечніший вид туризму це подорож у власну історію. Блукаючи вулицями міста, серед тіней Будинку "Слово", підпільних товариств і недомовлених імен, герой наближається до правди, що обпікає сильніше за сонце, змушуючи його, мов Ікара, обирати між безпечним забуттям і ризикованим польотом. Таким чином, перед нами історичний психологічний роман про людину, яка наважилась відкрити сторінку, за яку режими стирали безслідно.
Ілля Лук’яненко. Ікар. – К.: Мрієслов, 2026