"На землях, що звалися Україною, Договір (прадавня Угода між людьми та Існуючими, укладена у дні Страшного Холоду) дозволяв усім духам міняти ремесло і себе самих. Людям, за чутками, Договір теж щось дав, але Августин тим не цікавився. Знав лише, що в інших краях Угоди діють якось інакше. Подекуди люди та Існуючі взагалі одне одного уникали, відгороджувалися, бо лежала між ними велика образа».
Здається, ситуація, яка споконвіку існувала у наших залізничних краях, у книжці «Діти вогненного часу» Мії Марченко та Катерини Пекур стала кардинально мінятися. І це не дивно, адже війна прийшла не тільки в Україну, але й в паралельний світ духів, зокрема у Київське Завокзалля, про яке мова у цій дивовижній історії. Спочатку в його прірву стали провалюватися речі з цього світу – клунки, валізи, навіть переноски з котами. Але віднедавна – через силу Лиха, тобто Війни, яка руйнує все довкола – у проваллі стали зникати й люди.
«Колійники невдоволено загомоніли. Завдань було дуже багато, та й не дивно! Евакуаційні потяги відходили й прибували на Вокзал ледь не щогодини. Навантаження було таким, що Шляхи ледь не по швах тріщали. Болти летіли, костилі та петлі кріплень гнулися, шпали кривилися, насипи просідали, рейки тріскалися, як іще ніколи на пам’яті тутешніх майстрів. — Значить, підете у дві зміни! А як треба буде, то й у три! — гаркнув кобольд на невдоволених».
Тож хтось потроху руйнує цей шматочок Химерного Краю. І планує знищити реальний Вокзал, від якого залежить життя мільйонів людей! Хто цей зловмисник? Хтось із міських духів плете хитромудру інтригу? Так, у цей підземний край потрапила Катя, якій разом з юним духом-колійником Августином судилося змінити історію паралельного світу, населеного міськими духами, невпокоєними привидами, дрібними богами й особливими людьми. А їх у цій історії не бракує: ясновельможна Маарґ — правителька Київського Вокзалу, старший колійник Фрідріх, майстер-обхідник Йоган, малий колійник Августин. А також різні химерні персонажі: нащадок Змія Київського, Жулянські Близнюки, Повітруля, Безіменний, Мишвертень, Щуровідьма та інші представники завокзального бестіарію.
І серед них - невідомий викрадач Каті, який намагається зруйнувати не тільки Завокзалля, а й реальний, людський Вокзал! Щоб зірвати всі личини, завершити розслідування й уберегти тих, кого люблять — Каті та Августину доведеться прикликати на поміч усіх «дітей вогненних часів».
«І всі діти, живі й давно померлі, побігли, пошкандибали й подибали вздовж Каналу, намагаючись не відставати від єврейського майстра, що очолив їхню процесію. Катя, крокуючи поряд із ним і час від часу глипаючи на Авіхаїв горбоносий профіль на тлі ранкового неба, на його курчаче волосся й м’яке обличчя, не йняла віри, що колись і справді жили на світі істоти, здатні щиро бажати знищити, стерти з лиця землі подібних людей. У те, що вони існують досі. Існують знову».
Мія Марченко, Катерина Пекур. Діти вогненного часу. – Х.: Ранок, 2024
Ілюстрації Івана Дубровського