Коли уповноважений з колгоспних справ на заводі гірничошахтного обладнання сказав, що дуже розраховує на мене і сподівається, що я з часом заміню його на його посаді, я зрозумів, що треба якнайшвидше йти з заводу, якщо хочу й надалі залишатися інженером. Нагадую, що це відбулося після успішно завершеної компанії зі збору кормових буряків.
І я почав шукати роботу проектувальника в проектних інститутах. Довгі пошуки привели мене, нарешті, в інститут "Дніпродіпрошахт". Начальник відділу промислових споруд погодився взяти мене, але тільки старшим інженером, бо, як він сказав, ведучі інженери в їх відділі дуже досвідчені й обізнані. Мовляв, вони його не зрозуміють, якщо він візьме сторонню людину на рівну їм посаду. Оскільки я не був ні комуністом, ні євреєм, то не мав вибору і погодився на старшого інженера.
Вже другого дня роботи я зрозумів, що начальник відділу трохи перебільшив переваги своїх підлеглих у порівнянні зі мною, але було вже пізно щось міняти. Втішало хіба те, що у головного спеціаліста з металевих конструкцій було чого повчитися. То був дуже досвідчений інженер передпенсійного віку. Часто він не міг пояснити чому, але говорив, що треба зробити саме так, а не інакше й завжди після розрахунків і пророблювання ескізів виходило, що він мав рацію, або майже мав. Як він досяг такого вміння для мене було загадкою, бо в нас були зовсім різні підходи до справи. Я помітив, що теоретичні знання не найсильніший його бік. Та й сам він це іноді визнавав, повторюючи: "У динаміці ми плаваємо". Плавали "ми" й у деяких інших тонкощах будівельної механіки. Що стосується мене, то я набував практичного досвіду через теоретичні знання, знаходив спільне в об'єктах, що на перший погляд не мали між собою нічого спільного, і тому легко справлявся з новими для мене об'єктами проектування. У свою чергу, це не вкладалося в голову головного спеціаліста й кожного разу він підозріло запитував, чи доводилося мені ту чи іншу споруду раніше проектувати. Коли я хотів одержати саме цю роботу, то змушений був казати: "так доводилось". Проте це не була брехня з моєї точки зору, бо в більшості випадків я дійсно знаходив у новому спільне з тим, що робив раніше.
Через недовгий час деякі речі почали мені дуже досаждати своєю рутинністю. Багато часу, наприклад, займав розрахунок балкових кліток і розрахунок геометричних перерізів стрижнів, а також перевірка цих розрахунків, що були виконані іншими проектантами. Але я зовсім не збираюся обтяжувати вас, шановні читачі, технічними деталями проектної роботи. Мені просто треба якось вам сказати, що серед рутинних складних розрахунків особливо виділялися розрахунок балок і розрахунок геометричних перерізів, – два розрахунки, про які, шановні читачі, вам для розуміння подальшого нема потреби щось знати, крім їх назв. І що важливо так це те, що в секторі проектування металевих конструкцій були дві жінки середнього віку, обидві ведучі інженери, одна з яких, Антоніна, спеціалізувалася на розрахунках балок, а друга, Тамара, – на розрахунках геометричних перерізів. Обидві володіли всіма тонкощами свого виду розрахунків, можливо, більше навіть, ніж керівник групи чи головний спеціаліст. Це саме їх мав на увазі начальник відділу, коли казав, що ведучі інженери в його відділі дуже досвідчені й обізнані. Чи треба казати, що вони гордилися своїми знаннями та вмінням. На жаль, на цьому ґрунті скоро виникла дуже неприємна конфліктна ситуація, в яку я неочікувано потрапив і про яку збираюся вам розповісти.
З начальником відділу у нас було спільне захоплення – програмування. Якби не воно, то можливо він би взагалі не взяв мене на роботу. Так ось, одного дня начальник повідомив мені, що закупив для відділу три калькулятори, що програмуються. Я був у захваті. Начальник пообіцяв мені один калькулятор, другий планував залишити собі, а третій передати у відділ автоматизації, що займався програмуванням і обслуговуванням ЄС ЕОМ (єдиної електронно-обчислювальної машини того часу). Я й справді отримав один калькулятор, а з часом мав уже два, бо начальник награвся й збайдужів до цієї іграшки. Він дійшов висновку, що нічого серйозного з цими калькуляторами не вдієш, і зі свого погляду, звичайно, мав рацію. Але мені вдалося зробити неможливе – написати дві програми, одна з яких виконувала розрахунок балок, а друга – геометричних перерізів. Будь-яких. Без перебільшення! Що це дійсно неможливо, вам скаже кожен фахівець, але повторюю, я це зробив. Отже, одна програма замінювала Антоніну, а друга – Тамару. Уявляєте ситуацію! Я вже не пам'ятаю, чи говорив комусь про свої програми. Мабуть, так. Не втерпів, комусь похвалився. Але в секторі металевих конструкцій я просто якийсь час мовчки ними користався. О! То був дуже приємний час. Вся робота була в тому, щоб вносити в калькулятор дані. Це доводилось робити часто, але все інше виконувалось автоматично. Я відпочивав за цими розрахунками, та все одно виконував їх у декілька разів швидше від Антоніни й Тамари, не кажучи вже про інших, а заощаджений час використовував для вивчення можливостей калькулятора та розробки нових програм. На жаль, це було не так довго, як мені хотілося. Через якийсь час колеги звернули увагу на мою незрозумілу поведінку й стурбувалися. Першими здійняли тривогу розраховувачі, чиї розрахунки я перевіряв. Бо як зазвичай виглядала така перевірка? Перевіряльник знаходив помилки й повідомляв про них розраховувачу, той (чи та) дякував (була така гарна традиція) і сам виправляв свої помилки. Таким чином всі були при справі. Це був перший процес, в який я мимоволі вніс сум'яття. За наявності програм найпростішою перевіркою було заново розрахувати, що я й робив. Таким чином я не тільки знаходив помилки, але й одержував правильні результати. Якби я їх втаював і повідомляв лише про помилки, можливо насолоджувався б вигодами своїх винаходів значно довше, ніж це відбулося насправді. Але я, з добрими намірами, повідомляв не тільки, що десь тут щось неправильно, але й казав, яким є правильний результат. Оскільки ж мої програми завжди мали рацію, то мимоволі виходило так, що я виставляв роботу розраховувачів зайвою. Кому ж це сподобається!
Другим процесом, який я збурив, знов таки, зовсім того не бажаючи, були власне розрахунки, тобто робота розраховувача. Якщо програми видавали готовий результат, то штучно розписувати розрахунки в числах з проміжними результатами було просто знущанням. Тому я скоротив записи до мінімуму. Писав, користуючись загальноприйнятими позначеннями, чому дорівнюють вихідні дані (наприклад, q=..., Р..., I=..., W=...), потім записував формули, до яких ці дані входили, в кінці формули ставив знак рівняння й після нього записував готовий результат. Головний спеціаліст запротестував. Мовляв, перевіряльникам незручно перевіряти розрахунки, в яких немає числових виразів, а тому треба сховати бісівський калькулятор і замінити його звичайним. Тут вже запротестував я. Вам потрібні проміжні записи? Будь ласка! У мене це забирало деякий додатковий час, але все одно я виконував розрахунки в декілька разів швидше й від Тамари, й від Антоніни, а головне, майже не втомлюючись. Та стосунки були вже безнадійно зіпсовано. Я постійно відчував на собі ненависницькі погляди. Якби калькулятор міг відчувати, то теж відчув би до себе неприховану ненависть Антоніни й Тамари. Так! Вони всім серцем зненавиділи цей нещасний калькулятором, якому мною було щось пороблено і який після цього збісився й почав претендувати на їх роботу. Закінчилась ця історія тим, що начальник для збереження здорової атмосфери в колективі змушений був перевести мене разом із двома калькуляторами в групу, що готувала дані для глобальних розрахунків на ЄС ЕОМ. Там мені не забороняли писати програми, але відновилися нескінчені поїздки в колгоспи.
1 До чого тут комуністи – зрозуміло без зайвих слів. Що ж до євреїв – то мушу сказати, що за часи поневірянь між чужинцями, цей народ навчився захищати свої інтереси: як тільки десь добре влаштовувався один єврей, він одразу приводив другого, а де два євреї – там скоро й третій, а де три – там четвертий і т. д. Коли ж євреї були ще й членами компартії, то мали над безпартійними гоями подвійну перевагу.
2 Читайте також "І ще раз про калькулятор, якому пороблено".
Дніпродіпрошахт