Зазвичай історії, описані у цих книжках, сучасного читача, виснаженого телевізійними серіалами, вже не лякають. Мовляв, яке ще може бути божевілля у цьому безумному, безумному, безумному світі, якщо згадати кіноклясику. Тим не менш, у книжках все зовсім інакше, вони тим і відрізняються від ерзацу телевізійної картинки, що передбачають фантазування, а не сліпе сприйняття побаченого. Переконатися можна самим, прочитавши хоч би й ці вражаючі книжки.
Дарина Гнатко. Лора. Історія одного божевілля. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2021
Такі романи сьогодні майже не пишуть, і даремно. Адже саме у них вирують справжні пристрасті, до яких далеко сучасним майстрам любовної прози. Великосвітське життя, стосунки, звички вельможного панства, кохання і жорстокість, божевілля і романтичні почуття – усе це мало обходить нинішніх авторів, а імена Нечуя-Левицького чи Карпенка-Карого асоціюються лише із забутою клясикою.
Тим не менш, у цьому романі вони поєднані з поетикою Флобера і Мопассана, і це вже більш сучасне, як на зашореного перекладною лектурою читача, явище літератури. За сюжетом, у цій трагічній історії у дореволюційному Кременчуці в родині заможного заводчика й фабриканта Войтовича стаються трагічні події. Від рук дружини гине пан Владислав Войтович, а потім божеволіє його єдина донька й спадкоємиця. Щось дивне й незрозуміле коїться з молодою панною Ларисою, котру всі кличуть Лорою. Спочатку ці видіння із померлим батьком. А потім — згубне, заборонене, але таке жадане кохання до Олександра, нареченого власної кузини. Здавалося, це почуття гамує Лорине божевілля. Заради нього вона ладна була на все. Навіть… убити кузину?
Ну, а згодом Лору вже й звинувачують у вбивстві, якого вона не хоче визнавати. Тепер тільки одна людина може врятувати її від падіння у прірву остаточного божевілля. Та чи врятує? Ще на початку цієї історії зійшлися деспотичний батько, його дочка і її нерідний брат Петро, який виявився її захисником. Утім, «французьке» коріння було згадано недаремно, і одружений пан де Варан, що постав у цьому любовному трикутнику, розбурхав чергову інтригу.
«- Закохатися можливо за одну хвилину... за одну мить... - Ні... - Вам потрібні докази? Він раптом ухопив її в обійми - так несподівано й стрімко, що вона не встигла й отямитися, як він знову цілував її - цілував так солодко й пристрасно, що цілий світ зникав зі свідомості... Де Варан відхилився, поглянув гостро. - Ви й тепер скажете, що нічого не відчули? - Ні, не скажу... - Ось бачте... Лора недовірливо посміхнулася. - Але те, що ми відчуваємо... Це не кохання! Він виглядався приголомшеним. - А що ж це? Лора гірко скривила вуста. - Пристрасть».
Енн Тайлер. Рудий на узбіччі. – Х.: Фабула, 2021
Божевілля для героя цього роману починається відтоді, як біля дверей його оселі немов із нізвідки виникає підліток, який стверджує, що він - його син… До того все було гаразд, і божеволіли зазвичай на тиху, без ексцесів, які, власне, й рухають сюжет у цьому романі. Герой якого, такий собі Міка Мортімер, сорокарічний холостяк, комп’ютерний експерт і за сумісництвом доглядач багатоквартирного будинку в Балтиморі, веде стабільне, розмірене, проте вельми обмежене життя.
І ось одного разу вся ця стабільність руйнується - і не тільки тому, що подруга Міки вирішує покинути його, а через появу вищезгаданого сина. З одного боку, глибока, інтимна, повна співчуття, тонкого знання таємниць людського серця і теплого гумору історія про те, що може статися, якщо пощастить побачити світ геть новим поглядом. А з іншого, хіба це не про шанс, який для чогось дає нам доля? Якби ще знати, для чого. Герой роману на початку ніби знає, але далі вже не певен.
«- Куди…- Міка кинувся слідом за ним. - Куди ж ти підеш? Ти подумав про це? Брінк не відповів. Двері затріснулися. Міка застиг на місці. Тільки тоді він збагнув, що припустився помилки. Однак навіть якби йому дали другий шанс, він сумнівався, що вчинив би інакше». Слід додати, що «Рудий на узбіччі» — це найновіший роман Енн Тайлер, американської письменниці, чиї книжки люблять і цінують мільйони читачів на всіх континентах. У 2020 році він був номінований на здобуття Букерівської премії.