Enigma Enigma

Сергей Сарафанюк

2026-02-21 18:37:01 eye-2 208   — comment 0

Історична правда, як зброя: від особистого жаху до суспільного майбутнього

Історія — найнебезпечніший ворог кремлівської пропаганди. Варто лише відкрити архіви, підняти документи та згадати реальні події, як вся штучна конструкція про «вічну єдність» починає розсипатися.

Читаю зранку публікації друзів по нічну атаку та дізнаюся про їх відчуття жаху. Більшість з них, це одинокі люди, де найближчими для них залишилися киці та собака. Нажаль, поширення колективного синдрому жаху та скорботи об'єднує, але як жертв. Саме це і очікує ворог, щоб підняти хвилю тих, хто не втримається: поїде з країни, зганьбиться перекриттям доріг, напише якусь мерзоту про неспроможність влади. Звісно, що кожному з нас не до душі сприймати все те, що відбувається, як буденність. Відчуття, що війна триває дванадцять років і може бути такої ще стільки ж не вкладається у роздуми звичайної людини. Віра в те, що несподівано якесь гарне рішення, зброя, або чиясь смерть одразу змінить все найкраще залишаються, бо так влаштовані люди. 

Ми часто чуємо з наших та ворожих ЗМІ, від відомих блогерів про першопричини війни, вони протилежні. І кожен з нас знає, що протистояння виникло не сьогодні і не вчора. Для мене з 2003 року, для когось з 1991 року, для багатьох з 2014... Останні роки повномасштабної війни склали пазл для сімдесяти відсотків громадян України. Але чим це створено!? І досі, "незручності" війни усі сприймають по різному. При цьому багато хто усвідомлює, що ми і досі знаходимося в інформаційному полі різного усвідомлення дійсності минулого та сучасного.

Історія — найнебезпечніший ворог кремлівської пропаганди. Варто лише відкрити архіви, підняти документи та згадати реальні події, як вся штучна конструкція про «вічну єдність» починає розсипатися. Москва десятиліттями нав'язувала світу міф про «один народ», підмінюючи факти зручною для себе версією минулого.

Натомість реальна історія України — це історія окремої державності, самобутньої мови та культури, які століттями намагалися стерти, заборонити й переписати. Кожен новий факт, кожна оприлюднена хроніка, кожне нагадування про справжні події б'ють по нервовому центру кремлівської ідеології. Чому? Тому що визнання історичної суб'єктності України знищує головне виправдання агресії. Без цього міфу руйнується і «сакральна місія» Московії. Саме тому історична правда викликає в Кремлі таку болісну реакцію.

"Будую Україну для всіх та з усіма."

Гетьманич Данило Скоропадський (1904-1957).

Цей напис на могилі нашого гетьманича підштовхує мої думки лише до того, що ніколи не можна вірити вічним ворогам, бо помреш на чужині. Люди зі зміненою свідомістю царської імперії або діючої зараз не можуть повернутися у нашу реальність та сприйняття світу тут і зараз. Якщо вони на чужині, якщо вірити у дива, але вони теж пришвидчують зміни активними історичними нашаруваннями, книгами, впливом на західну аудиторію та проукраїнську спільноту. Історичні дослідження є невід'ємною частиною процесу встановлення незалежності України. Цей процес не має бути академічним чи блогерською потребою у самореалізації. Ці етнологічні процеси повинні відбуватися на рівні початкових шкіл, дослідження родин, студентських науково-дослідницьких робіт у вишах. Важлива наявність публічних безкоштовних суспільних платформ для самовираження цієї етнографічної, історичної ідентифікації наших громадян. Це одна з складових усвідомлення української свідомості та свого місця у спільноті. На цьому подвір'ї більш яскравими фарбами будуть лунати ті, хто не поділяє суспільних цінностей, потреби спільноти і буде у подальшому шукати усі засоби нав'язування імперської культури вічного ворога. Як це роблять в Одесі і зараз мовою окупанта, цінностями окупанта та згадуючи його відомих особистостей. Але слід розділяти у цьому випадку тих особистостей, що неможливо відокремити від історичного контексту і тих, хто дійсно знищував нашу історичну пам'ять. В цьому випадку кожен з керманичів та історичних постатей повинен отримати належне. Люди, які сприяли і протидіяли, хто мовчав або вивчав, планував, проектував, розвивав, будував, досліджував, це різна спадщина.

Питання в тому є, хто це робить. Що означає любити своє місто в цьому випадку виглядає по-різному? Звісно і мова про це буде різною. Якщо ми європейське місто Одеса, то і сприймаємо наше місто у цьому контексті, не зачиняючи очі на болісні та яскраві події, не обираємо лише ті, які історично доцільні, не нав'язуємо ті, що спотворені радянською чи імперською добою. 

Для нашого часу, як ніколи важливо мати і слухати моральних авторитетів, а де їх чути та чому ми віримо або не віримо якимось фактам. Ми чуємо окремих істориків, але кожен обирає кому вірити, а що чують наши діти, багато батьків і не замислюються, тому зараз ми з вами формуємо нашу історичну правду та від цього і наше подальше майбутнє.

Саме історична правда руйнує міфи Кремля

Автор Сергій Сарафанюк

 

#СергійСарафанюк #Одеса #Україна #ІсторичнаПравда