Бісова іронія – опинятись у ролі героя власних жартів. Діючий Президент України міг би багато про це розповісти.
Колись давно в одному з виступів Зеленський порівняв Україну з «актрисою з німецького фільму для дорослих», що «готова прийняти в будь-якій кількості, з будь-якого боку». Мова тоді йшла про міжнародні кредити. Хто міг би подумати, що Володимир Олександрович сам опиниться по той бік барикад та ще й в перших рядах. Добре хоч пожартувати над цим уже мало кому хочеться.
Ми постійно просимо. Здається, більше і частіше, ніж будь-коли.
Ми просимо вакцини, адже наклали в штани із низкою локдаунів і не змогли вчасно організувати закупівлю доз у необхідній кількості. Ми просимо зупинити будівництво ПП-2, сподіваючись зберегти халявні гроші від газового транзиту. Ми слізно просимо ПДЧ у НАТО, вбачаючи у цьому панацею. Ми постійно просимо гроші, адже не в змозі написати бодай один адекватний закон та вивести економіку із тіні.
Перелік можна продовжувати нескінченно. Якщо ще уявити себе на місці адресатів цих «прохань» – стає зовсім нудотно.
А тим часом у далекому Афганістані відбувається вивід американських військ. За різними даними, впродовж 20 років США влили десь 1 трильйон доларів у тамтешній проамериканський режим. Навіть якщо вилучити значні кошти на утримання військової інфраструктури, нам такі «кредити» й не снились. І що, чули щось про афганське «економічне диво», перемогу над тероризмом та наркотрафіком? Я якось теж.
З цього випливає два висновки:
- Немає вічних союзників.
- Навіть наймогутніший союзник і трильйон доларів не гарантують взагалі нічого, якщо ти не знаєш, що з ними реально робити.
У своїй сутності нас спіткала та ж доля, але з ще одним нюансом – у союзі з нами не бачать цінності, і ми з цим нічого не робимо. Емоції від Революції та війни давно вщухли, тому постає реальне питання – що ми можемо запропонувати світу. Аргументованої відповіді за 8 років так і не з’явилось.
Афганістан от володів цінністю, але й вона за 20 років розмилась при повній бездіяльності місцевої влади.
Але у підсумку мова ж не про це, і тим паче не про Зеленського персонально. Це все про нас із вами і про те, як далеко від умовного «Афганістану» ми хочемо відірватися.