Як корабель назвеш, так він і попливе (прислів'я).
Шахта ім. Дзержинського
об'єднання "Дзержинськвугілля"
у місті Дзержинському
Вранці задзвонив телефон.
– Шахта ім. Дзержинського. З вами розмовлятиме директор шахти. – Повідомила секретарка того самого директора, що зібрався розмовляти.
Звісно, я був здивований. Зазвичай директори шахт не дзвонять головним спеціалістам. В нашому інституті їхньої уваги найперше був гідний директор інституту, потім головний інженер або бодай головні інженери проєктів (ГІПи), які курують їх шахти. Одразу ясно – щось трапилось. Яке ж було моє здивування, коли виявилось, що директором шахти ім. Дзержинського став знедавна той самий головний інженер шахти Т... із мого оповідання "Пригоди проєктувальників". Власне, з самого початку не було сенсу приховувати назву тієї шахти за літерою "Т", тому зараз, хоч і з запізненням, скажу, що то була шахта Торецька. Та повернімося на шахту ім. Дзержинського, куди, як з'ясувалося, декілька місяців тому потрапив колишній головний інженер шахти Торецька, але вже як директор. На новому місці його зустріла нова проблема – інспектор гірничого нагляду заборонив користуватися укісним копром, що на головному стовбурі "Центральний". Це означало неминучу зупинку всієї шахти, бо саме через цей стовбур видавалися нагору вугілля й порода. Не те щоб інспектор любив робити шкоду чи хотів мати з цього якийсь зиск, але просто копер ледве тримався на ногах і чесно попереджав навіть самих нетямущих, що зараз впаде. Отже, якби інспектор не "опечатав" його, то був би першим винуватцем аварії, що наближалася. Єдине на що він міг погодитися з деяким ризиком для себе – це дозволити експлуатувати копер на знижених швидкостях підіймальних установок на період ремонту. Директор звернувся до декількох будівельних організацій, і там йому всі відповіли, що копер ремонту не підлягає, й мали рацію. Саме так і треба було відповідати в подібних випадках. Наш ГІП, що курував шахту Дзержинського, запропонував від імені наших фахівців збудувати новий копер поруч на тимчасовому стапелі, а потім демонтувати старий і насунути новий на місце старого. І знову сказано було саме те, що треба було сказати. Але на це потрібно було багато грошей. Шахта й близько їх не мала, тоді директор звернувся до міністерства вугільної промисловості й отримав очікувану відповідь:
– Грошей немає. Тримайтесь.
А ви, й справді, думали, що цю фразу першим сказав Медведєв?
От саме в таких випадках і згадували про мене. Я не те щоб тільки те й робив, що вигадував щось досі нечуте й небачене. Ні. Спочатку я міркував так, як і всі вищезгадані колеги й пропонував те, що й вони. Взагалі, не вірте вигадкам різних там письменників, сценаристів і особливо журналістів, що спеціалісти весь час тільки те й роблять, що сперечаються. Вони не сперечаються, а обговорюють проблеми й доходять узгоджених висновків – на те вони й спеціалісти. Але після того, як очікуваний розв'язок проблеми виявлявся для замовника з якихось поважних причин неприйнятним, моя поведінка ставала дещо відмінною від поведінки більшості моїх колег, бо вони в такому випадку розводили руками й казали, наприклад, таке:
– Немає грошей? Що ж, як будуть, звертайтеся – й ми все зробимо в найліпшому вигляді.
Вони були по-своєму праві. Але я, коли переконувався, що ситуація була патовою, казав:
– Об'єкт дійсно не підлягає ремонту, але, якщо іншого виходу немає, то ми його відремонтуємо, – і пропонував якийсь несподіваний навіть для себе самого вихід.
Чому саме несподіваний? Ну тому, що всі сподівані виходи були вже розглянуті. Думаю, що і я був по-своєму правий. Як бачите, склалася саме така ситуація, й наступного дня ще до обіду я вже був у місті Дзержинському й підходив вулицею Дзержинського до прохідної шахти ім. Дзержинського. Вже тоді через оце нав'язливе "Дзержинського" в голові в мене склалася думка, яку я наведу в кінці цієї розповіді, а поки що займімося копром, звісно після зустрічі з директором і представниками якоїсь Донецької підрядної будівельної організації, яких завбачливий директор викликав теж на цей день, щоб вони вислухали мої пропозиції. Власне, у мене пропозицій поки що не було та й не могло бути, але після щасливого розв'язку проблеми на шахті Торецькій директор був у мені впевнений більше, мабуть, ніж я сам. Отже, я пішов оглядати копер. Ситуація була типовою для Центрального Донбасу: станок 5 (див. рисунок) зруйновано корозією до повної непридатності, підкопрова рама 4 наблизилась до цього стану, але інші складові копра, зокрема головка 6 та укосина 3, залишилися майже неушкодженими. Все правильно сказали колеги, але останнє слово мало бути за мною й це в жодному разі не могло бути слово "неможна". Головною проблемою, яка ставила під сумнів узагалі можливість ремонту, була така: в який спосіб передати зусилля з головки копра 6, які могли досягти в аварійному режимі величини порядку 100 тс, на нові конструкції станка 5 (не було сумніву в тому, що вони мали бути новими).
Оглядаючи конструкції, я водночас перебирав варіанти ремонту, які тут же розвалювалися після моделювання їх подумки. Ви ж, мабуть, знаєте, що наш мозок складається з нейронних обчислювальних систем. Ці системи вміють вчитися. Навчання полягає в тім, що в процесі нашої діяльності, зокрема професійної, змінюються зв'язки між нейронами, тобто змінюється вигляд мережі (якби ми могли її бачити). Все це відбувається так, начебто пишеться комп'ютерна програма. Я веду до того, що в голові особи, що займається професійною діяльністю, підсвідомо складається обчислювальна нейронна мережа – програма. Вона весь час удосконалюється, поки особа зайнята професійною діяльністю, а коли ні – нейрона мережа починає втрачати набуті нейронні зв'язки. На той час я дуже активно працював, як інженер-будівельник, механік, математик, то ж моя нейронна мережа завжди була напоготові для моделювання поведінки об'єкта під силовим навантаженням чи іншими впливами. Але далі наставав момент аналізу результатів і прийняття рішення. Що стосується останнього, то воно точно не входить у сферу діяльності нейронної мережі. Рішення приймає якесь наше "Я", невідоме, але без якого нас би самих точно не було. Воно теж вчиться, але я сумніваюсь, що до цього причетні нейронні мережі. Можливо, ви скажете: то навіщо потрібні комп'ютери, програми й, нарешті, цілі відділи проєктувальників, якщо в одного спеціаліста в голові є готовий набір інструментів для виконання всього комплексу проєктних робіт? Річ у тім, що моделювання в умі відбувається, так би мовити, на якісному рівні, числові показники мають оцінний характер. Ми можемо уявити собі, яким має бути об'єкт в його принципово важливих рисах, але залишаться важливі деталі, які необхідно з'ясувати розрахунками й проробленням у кресленнях. Проте спокуса обійтися простими рішеннями дуже поширена між людей. Це дійсно заманливо – після того, як твої прогнози багато разів підтверджуються трудомісткими розрахунками й проробленнями, уявити, що ти вже можеш обійтися без них. Але стережіться! Ваша (як і моя) нейронна мережа постійно навчається, а навчається вона на помилках, які час від часу сама ж і робить (нейронна мережа дурнів, мабуть, є винятком в цьому сенсі). Був у нас такий спеціаліст – весь час повторював: "та я вам і без розрахунків скажу ...". В принципі, він міг би стати й головним спеціалістом, але не став після декількох аварій, що відбулися з його вини.
Але ми ухилилися від теми. Отже, я перебирав варіанти ремонту, які тут же розвалювалися. Водночас десь на задньому плані свідомості я шукав ідею, з якої виникне життєздатна модель ремонту, тобто така, що не розвалиться під час моделювання. Хоч і не гарантовано, але часто такі ідеї виникали у зв'язку з чимось незвичним, що було притаманне саме цьому об'єкту. Копер стовбуру "Центральний" теж мав особливість, що одразу впадала в очі: у копрового станка 5 не було обшивки, замість неї герметизацію стовбура забезпечував клапан, що відкривався і закривався автоматично під час проходження вагонеткових клітей. Відсутність обшивки, якраз і навела мене на думку армувати й бетонувати деякі несні елементи станка 5, що були зруйновані корозією, а саме: стояки 1 і частину розпірок 2, як це зображено на рисунку, – і таким чином замінити залишки сталевих конструкцій залізобетонними. До чого тут відсутність обшивки? Ну саме вона (тобто відсутність обшивки) забезпечувала вільний доступ до всіх конструкцій станка. В закритому обшивкою станку, м'яко кажучи, не було умов для ремонтних робіт. Найперше, ця ідея давала розв'язок головній проблемі (пам'ятаєте?): в який спосіб передати зусилля з головки копра 6 на станок 5. Справді, якщо армувати й бетонувати неушкоджені ділянки стояків станка під головкою, то вони стануть схожими на сталеві колони, що вбудовані в залізобетонні фундаменти (тобто, в нашому випадку, в залізобетонні стояки). Заодно відкривалася чудова перспектива, як бригадою в три-чотири робітника з мінімумом технічних засобів, без зупинки підйомів відремонтувати станок 5, фактично замінивши його новим – залізобетонним. Таким чином залишки старих конструкцій будуть ефективно використані під час ремонту: по-перше, для забезпечення геометрії опалубки без вимірів і розрахунків і, по-друге, для забезпечення роботи підйомів, які, до речі, між основною роботою подаватимуть будівельні матеріали по висоті станка, а вантажні пристрої – кліті – слугуватимуть пересувними будівельними майданчиками. Далі залишалося лише виконати необхідні вимірювання й намалювати ескізи.
Підрядники все ще чекали на мене, і я виклав їм та директору свою пропозицію. Як бувало й раніше в подібних випадках, вона спочатку викликала подив своєю неочікуваністю. Справді, всі (й навіть я сам) звикли до того, що сталеві конструкції ремонтують сталевими ж конструкціями. Але, чим довше колеги обмірковували мою ідею, тим більше вона їм подобалась і, нарешті, всіх привела в захват. Підрядники тут же запропонували план і схеми виконання залізобетонних робіт, виходячи з можливостей своєї фірми. Врешті-решт, коли останні сумніви були розвіяні, запанував святковий настрій і директор запропонував обмити рятівну ідею. Словом, мене запросили на банкет.
Можливо, шановні читачі, вам цікавіше було б дізнатися, що і як було на тому банкеті, ніж читати міркування про те, як ремонтувати копер, але, на жаль, я не можу задовольнити це бажання, якби воно у вас і було. Річ у тім, що за 30-ть з лишком років у пам'яті залишилися лише знакові події – такі, що часто згадувались потім за різних нагод. Для мене це були, перш за все, події, що пов'язані з професійною діяльністю, але не тільки. Пам'ятаю також деякі уривки розмов, але знов таки, мабуть, тому, що час від часу про них згадував. От і на цьому банкеті запам'ятався мені такий фрагмент розмови. Директор скаржився, що шахта йому дісталася в жалюгідному стані (так і було!), а я зауважив, що інакше просто ніяк не могло бути. Неможливо, щоб шахта ім. Дзержинського об'єднання "Дзержинськвугілля" у місті Дзержинському перебувала в якомусь іншому стані, крім жалюгідного. На декілька секунд запанувала незручна тиша. Присутні або удали, або й справді не зрозуміли мого натяку. Хтось швиденько перевів розмову на іншу тему. А я на якусь мить відчув себе мандрівником у минуле. Десь так років на п'ятдесят.
Рисунок 1. Схема ремонту укісного копра:
1 – стояк станка, 2 – розпірка станка;
3 – укосина копра; 4 – підкопрова рама;
5 – станок копра, 6 – головка копра
(пунктиром зображені розкоси,
що по закінченні ремонту
можуть бути видалені)