Передмова. Глава 1. Головний спеціаліст Іван Брус
Глава 3. Рятівні тріщини і чим все закінчилося
Передмова
Читати мемуари мало охочих, а під час буремних подій, що зачіпають як кожну окрему людину, так і державу в цілому, може й взагалі нікому буде їх читати. То ж з огляду на нещастя, які українці самі вибрали на свої ... (не скажу які) голови, я вирішив утриматися з мемуарами до кращих часів. Але скоро зрозумів, що кращі часи вже були, просто їх ніхто не помітив, а нові настануть дуже нескоро, і тому краще нічого до них не відкладати. Бо це означало б планувати, що я робитиму після своєї смерті. Погодьтеся, це нерозумно. Отже, невідкладно до вашої уваги пригоди з життя проєктувальників.
Глава 1. Головний спеціаліст Іван Брус
Тільки но я приїхав на шахту Т... найперше, що почув, – так це те, що мене хоче бачити головний інженер. Зайшов і одразу помітив, що головний, як королева з Країни Чудес, вийшов із себе й назад ще не повернувся. Розмова почалася в дуже нервових тонах. Воно й не дивно. Хазяїну кабінету загрожувало звільнення.
- Я розумію, що вже нічого не вдієш, але хочу одного – встановити, хто ж у цьому ... винен. Щоб він ... разом зі мною .... одержав ... все, що заслужив. І щоб його ... надалі й на гарматний постріл не допускали до проєктування. – Сказав він з неприхованим гнівом і відчаєм.
Тут же на шахті вже з понеділка перебували й два кандидати у винуватці: головний будівельник нашого інституту Віктор Грачов і головний спеціаліст із залізобетонних конструкцій Іван Брус. Здається, вже три дні вони з'ясовували, хто з них головний винуватець і ніяк не могли дійти згоди. Як ви вже напевне здогадалися, всі імена й прізвища тут вигадані. Але повернімося до розпочатої розмови:
- Звичайно, ми це з'ясуємо у свій час, – відповів я, – але чи не здається вам, що в наших спільних інтересах спочатку знайти прийнятний розв'язок самої проблеми?
- Хіба це можливо? – Спитав головний інженер, і в його очах промайнув слабкий відблиск надії.
- Ну, стверджувати наперед було б з мого боку занадто самовпевнено, але досі я розв'язував усі проблеми, що мені траплялися. Навіть ті, що здавалися безнадійними. Тож я не сумніваюся, що й цього разу знайду вихід.
Моя впевненість передалася головному інженеру. Він повеселішав і гаряче пообіцяв мені всіляку підтримку. Ще б пак! Звичайно! Я тепер був дуже поважною особою. Хоч до надзвичайної ситуації директор, головний інженер і навіть дрібніші посадовці шахти на мене дивилися б, як на пусте місце, бо на той час я був лише на посаді начальника сектору металевих конструкцій. Тобто мій статус був нижчий, ніж у двох моїх колег, що приїхали раніше від мене і посади яких я вже назвав. Проте і вони були для номенклатурних керівників тим самим пустим місцем.
Довідка. Номенклатурними вважалися ті керівники, що були у списках керівників від КПРС. Номенклатурними посадами називалися ті посади, які могли обіймати тільки номенклатурні керівники. Наприклад: директор або головний інженер шахти.
Перш, ніж почати огляд об'єкту, я відвідав своїх колег. Вони продовжували з'ясовувати, хто ж саме з них проґавив оту дурню, що за їх проєктом стійки копрової споруди мали спиратися на вісімнадцятиметрову залізобетонну балку, кінці якої, у свою чергу, мали спиратися на старі стрічкові фундаменти з бутової кладки. На щастя, в одному фундаменті, якраз в зоні майбутньої опори, будівельники виявили велику наскрізну тріщину. На щастя тому, що вони не захотіли брати на себе відповідальність і повідомили в інститут (на їх місці я зробив би те саме). Тут і закрутилася веремія! Тріщина швидко відійшла на другий план, а на першому плані постало дуже неприємне питання: який дурень вибрав стару бутову кладку під навантаження в декілька десятків тонн?
Але настав час познайомити вас, шановні читачі, з непересічною особистістю – головним спеціалістом Іваном Брусом. Брус був найкращим головним спеціалістом у будівельному відділі. Немало видатних проєктів, що належали нашому інституту, завдячували своїм успіхом Івану Брусу. Наприклад, проєкти насування баштових копрів з тимчасових стапелів на постійні фундаменти. Словом, начальство просто змушене було цінувати Бруса, але, разом з тим, воно його люто ненавиділо. Не те, щоб зовсім без причини. Причина була. Брус любив підставляти своїх колег, особливо старших за посадою. Підступні підстави полягали в тому, що він не заважав своїм начальникам помилятися. Зазвичай це відбувалося так.
Марнославство часто штовхало різного роду начальників проявляти себе не тільки у сфері адміністрування, але й в інженерних рішеннях, до яких вони були малоздібні. Іноді вони робили це з власної ініціативи, іноді – відповідаючи на запитання підлеглих. Якщо Брус бачив, що легковажний начальник давав його підлеглим хибну рекомендацію, він нікому нічого дочасу не казав, а в день, коли треба було підписувати креслення, зникав з інституту. Це було не так вже й важко, бо головні спеціалісти не вилазили з відряджень. Отже, легковажний начальник підписував креслення, де зачаїлася привнесена ним же самим шкода. Шкода, яка часто вимірювалася великими збитками. Підписував як за себе, так і за Бруса. Коли ж доходило до відправлення документації замовнику, на сцені з'являвся сам Брус. Він начебто випадково знаходив промах начальника й театрально запитував у підлеглих:
- А це що таке?
Ті пояснювали, що так сказав такий-то начальник. Брус переконливо доводив, що цю документацію відправляти замовнику ніяк не можна. Зчинявся грандіозний скандал. Начальник починав битися, як муха в павутині. Найперше він дивився на креслення в надії побачити там підпис Бруса, але з жахом бачив тільки свій власний підпис проти його прізвища. Тоді він риторично запитував, чи знає Брус, які неприємності чекають на інститут через затримку з випуском проєктної документації. Брус знав і у свою чергу запитував нещасного, чи знає той, які неприємності чекатимуть і замовника, й інститут, і його особисто, якщо будівництво відбудеться за цими кресленнями. Начальник у відчаї вдавався до останнього аргументу:
- А де ти був? Чому сам не перевірив, а тягнув до цього часу?
- Мені ніхто не сказав, а був я у відрядженні.
- Хто тебе посилав?
- Ти.
Якби ця інтрига була павутиною, а Брус – павуком, то нещасній жертві настав би каюк, але в інституті все закінчувалося благополучно. Креслення перероблялися. Бруса кляли на чім світ стоїть і не тільки його безпосередні начальники, але й інші, аж до директора. Обіцяли, що розжалують його до ведучого інженера або й взагалі виженуть з інституту. Проте не розжалували й не виганяли. Цікаво, що нікому з вищого керівництва так і не спало на думку понизити на посаді або вигнати з інституту когось з авторів тих шкідливих проєктних рішень. Після сильного переляку легковажні начальники завжди виривалися з павутиння, що ставив на них підступний Брус, і невдовзі знову починали весело дзижчати нам у вуха.
Якби ж то Брус влаштовував такі екзекуції тільки зарозумілим начальникам! Але він був не від того, щоб влаштувати підстави також своїм колегам – головним спеціалістам – або й нижчим за посадою, якщо останні не входили у сферу його впливу. Зокрема, він довгий час не полишав спроб підловити мене, але так і не зміг жодного разу. Нарешті, з якогось моменту в його ставленні до мене з'явилося щось схоже на повагу, й ми стали, начебто, приятелями.
Але повернімося до шахти Т... Тут відбулася одна з тих історій, про які я щойно писав, а саме: головний будівельник Грачов вкотре потрапив у тенета підступного Бруса. На злощасному кресленні, через яке уведення копра в експлуатацію відклали на невизначений час, а головного інженера шахти могли звільнити з посади, були його, Грачова, підписи: за себе й за Бруса. Так що я був не зовсім точний, коли казав, що Брус і Грачов з'ясовували, хто з них є головним винуватцем. Всім в інституті, кому треба й не треба, було вже відомо, хто цього разу став черговою жертвою підступного Бруса. Тому, власне, начальник відділу й послав мене в це відрядження з напутньою вказівкою, як, використовуючи металоконструкції, виправити злополучну проблему. Вказівка була саме з тих, про які я розповідав. Якби її виконати, то за несприятливих обставин можна було б і копер завалити, й устя шахтного стовбура пошкодити. Але ж начальнику дуже кортіло показати себе видатним фахівцем – от він і не втерпів. Комуністам, скажу я вам, такі дії взагалі протипоказані (див. статтю "Соціальний експеримент. Глава 4"). На його щастя, перед ним був я, а не Брус. І я сказав начальнику, що знайду розв'язок проблеми на місці після огляду конструкцій. Він образився, але проковтнув мою нетактовність, бо не до того було.
Читайте далі главу 2.