…Анотація до книжки попереджає, що це підліткове фентезі буде цікаве також дорослим, але до кінця історії цього застереження майже не помічаєш, оскільки проблеми у цій драмі направду «дорослі».
Відповідний також стиль оповіді, який нагадує то прозу Короленка і поезію Хлєбнікова, то італійські казки Горького і одеський колорит Бабеля з Паустовським, то ісландські саги і персидські легенди. Адже мова про Таврію-Тавриду-Кіммерію-Кримське ханство, де, здавалося б, зібрана вся екзотика світу. Утім, найбільше екзотичний стиль оповідачки нагадує «Аню в Країні чудес» Набокова, адже так само, як він перелицював на російський копил твір Керрола про Алісу, так само авторка цієї книжки описує кримські пригоди своєї героїні у казковому ключі з додатком містики, магії та мітології.
За сюжетом, мати посилає дочку, по суті у тридев’яте царство по чарівний гребінь, який зробить її незрівнянною – саме такою, як заморська красуня, про яку вночі співають гості за столом разом з її чоловіком. Звісно, ображаючи при цьому хазяйку дому.
Тож п’ятнадцятирічній Гані доведеться, наче герою Жуля Верна, пройти складний шлях до мети, зустрівши чимало чудовиськ, відьом і чаклунів, щоб знайти серед них справжніх друзів. «Пес носился по небосводу, заливисто лая. На крик девочки он остановился, всмотрелся, узнал ее и размашисто завилял хвостом. На морде пса просияла улыбка, глаза сверкнули из-под лохматой челки, и он поскакал дальше, играя со звездным мячом, счастливый там, в вышине. Девочка поднялась на ноги. Она взяла всех с собой. Она все запомнила. На новой земле у нее будет дело — она сплетет нить, соединит узелки и свяжет тонкую шаль, как говорила та, в белом коконе. Она обо всех них расскажет там, на новой земле».
Татьяна Бонч-Осмоловская. Пока есть на земле цикады и оливы. – К.: Каяла, 2021