Газета The Financial Times публікує статтю політолога Тараса Кузя про боротьбу з корупцією в Україні, в якій говориться, що західний погляд на цю проблему часто не помічає прогресу, що його здійснила Україна від часу Євромайдану, а президента традиційно звинувачують в тому, що він є спільником корумпованих олігархів.
«Такі твердження є хибними. Відповідальність за подолання корупції розділяють президент, парламент, українські громадяни та європейські уряди. Україна – не президентська республіка, а парламентська демократія», – читаємо у статті.
«Покладання ж відповідальності за все на президента Петра Порошенка хибно вказує, що Україна має такий же тип клептократичної політичної системи, який є звичним для Росії та Євразії», – додає Кузьо.
За його словами, Україна, Грузія та Молдова, які мають Угоди про асоціацію з ЄС, – всі мають парламентські системи, які стали синонімом демократизації.
Без політичної підтримки з боку президента не було б парламентської підтримки створенню нових інститутів для боротьби з корупцією. Серед них – НАБУ, Національне агентство запобігання корупції (яке перевіряє електронні декларації чиновників) і система Pro-Zorro, яка робить прозорішими державні закупівлі. Законопроект про створення Антикорупційного суду нині перебуває в парламенті, і його ухвалення є однією з вимог МВФ.
Автор наводить приклад компанії «Нафтогаз України», яка раніше була дійною коровою для президентів, пожираючи п’ять відсотків ВВП через субсидії, а зараз ця компанія є найбільшим платником податків у державний бюджет.
Кілька змін, на думку Кузя, вказують на те, що президент України більше не спільник олігархів. По-перше, з сімох українців, яких журнал Forbes включив до списку найзаможніших мільярдерів, троє (Ігор Коломойський, Геннадій Боголюбов та Вадим Новинський) перебувають в опозиції до президента.
По-друге, сам Порошенко не в списку Forbes, бо його статки зменшились більш як удвічі – з 1,6 мільярда доларів до 589 мільйонів, «вказуючи, що він не отримує фінансові зиски від свого президентства».
По-третє, на думку Кузя, Ігор Коломойський розраховував на фінансову вигоду через свою підтримку українського спротиву російській агресії, а натомість Порошенко усунув його з посади «губернатора» Дніпропетровщини, а «Приватбанк» було націоналізовано державою.
І по-четверте, Рінат Ахметов та Дмитро Фірташ – двоє олігархів, які були дуже впливовими в добу Віктора Януковича, – не мають більше впливу на президента. Ахметов втратив більшість свого бізнесу на Донбасі, а Фірташ перебуває під домашнім арештом у Відні, очікуючи на судові рішення у справі екстрадиції до США (за підозрами в корупції) та до Іспанії (за звинуваченнями у відмиванні грошей).
«Ще один огріх в розумінні корупції в Україні є сильна фіксація на олігархах при ігноруванні тіньової економіки, яка залишається значною, хоча й зменшилась у розмірі», – пише Кузьо і наводить урядові дані, що третина українців працюють у «паралельній економіці».
«Українці хочуть, щоб боротьбу з корупцією очолювали інші, знімаючи з себе відповідальність та ігноруючи власне залучення до тіньової економіки», – пише автор.
Також в статті говориться, що в той час як ЄС вимагає від України активнішої боротьби з корупцією, кілька країн ЄС та західних офшорів слугують прихистком для брудних грошей з України.
«Багатовекторний підхід та поділ відповідальності між всіма гравцями слугуватимуть кращому успіху в боротьбі з корупцією замість традиційного зосередження уваги на президенті», – пише Тарас Кузьо в газеті The Financial Times.
Підписуйтесь на HEADLINE у Telegram і Facebook