Дякую – просте й часто вживане вихованими людьми слово. Чи не так? Але щось у нас таки пішло не так.
Безліч письменних людей (біда цивілізації!) почали якось занадто ним, тим словом, дорожити. Я пам'ятаю той час і тих людей, які дуже здивувались би, якби їм сказали, що перш, ніж сказати "Дякую!" якійсь особі за те, що вона, приміром, пропустила вас поперед себе у двері (колись і таке бувало), або поступилася місцем у транспорті, або зробила вам якусь іншу, нехай незначну, послугу, – так от, перш, ніж сказати їй "Дякую!", ви мусите дослідити, хто ця особа, хто її родичі й знайомі, чи не корупціонери бува вони, чи сама вона не замішана в якихось непевних ділах, непевних зв'язках. А якщо ви, боронь Боже, нерозважливо все-таки подякуєте неперевіреній людині, то ризикуєте зажити слави її прихильника, якогось там у дідька бота, тобто автомата, що на ту підозрілу людину бездумно працює. Здивувалися б! Я й досі дивуюсь, але все це відбувається в нашому суспільстві й письмово, й усно. От взяти хоч би президента Порошенка:
• Активно й ефективно сприяв тому, щоб наша армія відродилася, а подякувати йому не можна!
• Проводив ефективну зовнішню політику, згуртував майже весь світ на підтримку України, а подякувати йому не можна!
• Відіграв вирішальну роль в отриманні Українською церквою Томосу, а подякувати йому не можна!
А чому не можна? Бо є підозра, що він обікрав армію. Оту саму, що відродив. І ще багато є підозр, які вимагають ретельної перевірки. Отож, подякуєте – і будете оголошені порохоботом. Навіть до списків потрапите, які вже почали складати завбачливі людці. Але про це у наступній статті.