(Початок. Далі читайте "Свято Геловіна. На Лисій горі")
В комірці Двірника
Удосвіта після ночі Геловіна заглянув я до Двірника. Ні-ні! То був не ваш двірник. То був дуже розумний Двірник! Двері були незамкнені, але в його комірчині нікого не було. Я постояв ні в сих ні в тих посеред приміщення та вже збирався податися геть, аж раптом в комині щось зашаруділо, наче кішка зашкрябала, і з печі верхи на мітлі вилетіла двірника жінка.
- Двірник вдома? – спитав я.
- Пішов на роботу.
- Без мітли?
Вона задумливо подивилася на мітлу й спантеличено проказала:
- Виходить, що так.