Кажуть, що розвідників (шпигунів) вчать, як не робити дрібних помилок. Звичайно, для них велика помилка теж небезпечна, але вберегтися від великої помилки легше, ніж від дрібної. Так само і контррозвідників тренують звертати увагу на дрібниці. На найменші дрібниці. Бо коли людина видає себе за когось іншого, вона намагається продумати свою легенду до найменших дрібниць, але всі дрібниці врахувати неможливо. Завжди після врахованих найдрібніших деталей знайдуться ще дрібніші невраховані.
Хоч я ніколи не був ні розвідником, ні контррозвідником, але давно й успішно користуюся цим методом для оцінки людей і мотивів їх поведінки. Та писав про це дуже рідко. Не те щоб секрет, просто без вдалих прикладів мало хто зрозуміє, що то є насправді. А сьогодні пишу, бо трапився гарний приклад.
Ворота шкільного двору саме були зачинені, але хвіртка поруч з ними завжди залишалася відкритою, бо двір прохідний. До воріт підійшли бабуся й онука, яку бабуся, мабуть, забрала зі школи. Замість того, щоб вийти через хвіртку, онука почепилася на ворота й почала їх розгойдувати – мабуть, збиралася їх відкрити й на них покататися. Для цього вона почала вивчати, де вони закриті та як їх відкрити. Ясна річ, що це було неподобство, бо від таких катань ворота, зазвичай, ламаються. Бабуся мляво вичитувала онуку за погану поведінку й безуспішно закликала її не ламати ворота. Онука і не думала слухатись. Тут же можна було помітити й причину її поганого виховання. Вона була в такій дрібничці: бабуся вичитувала онуку, стоячи прямо у хвіртці та закриваючи прохід через неї. На подібних прикладах, мабуть, і виховувалася онука.