Я вважаю, що у кожної політичної проблеми є свій окремий правильний розв'язок. Іноді це може бути навіть диктатура. Але не існує універсального правильного розв'язку. Бувають проблеми, які можна розв'язати лише в умовах диктатури або, принаймні, в умовах суттєвого обмеження свободи. Наприклад, війна. Якщо ми, нація, справді воюємо, то нам необхідний воєнний стан, а це не що інше, як обмеження свобод аж до військової диктатури. Але за що ми воюємо? За нашу свободу!
Більша частина мого життя пройшла під час диктатури компартійних вождів. То ж я навчився цінувати свободу. Якось мій колега, який відсидів 10 років за дорожньо-транспортну пригоду, сказав мені дещо. А було це на початку літа в далекому глухому селі, де ми працювали від інституту в поміч колгоспу (будували греблю). Під час короткого відпочинку ми лежали на траві на пагорбі. Гріло, але ще не спопеляло, сонце. Навколо безкраїй простір. Так от, він мені сказав: "Треба вміти цінувати свободу: от такі моменти як зараз. Зазвичай ми їх не цінуємо. Коли ж сидиш за ґратами й колючим дротом, тоді б все за неї віддав – за свободу, але чекаєш, чекаєш її – та й загнутися можеш, не дочекавшись".
Диктатура багатьом видається універсальним інструментом розв'язку всіх проблем, але, коли вона настає, то виявляється, що це не та диктатура, яку я хотів. Це та диктатура, яку хотів мій конкурент, щоб забрати мій бізнес, а я хотів навпаки. Або це та диктатура, яку хотів мій політичний супротивник, щоб посадити мене за ґрати, а я хотів навпаки.
P.S. Якимось боком до піднятих тем стосується моя стаття "Ода партіям та ідеологіям".