Діалоги. Випуск 4

Діалог 1. Вибір народу треба поважати? Та невже!
(узагальнення багатьох дискусій, що час від часу виникають в коментарях)

– Вибір народу треба поважати. Від того, що ви ображатимете людей, які проголосували не так, як вам хотілось би, нікому краще не буде. Не можна 73% населення (див. NB) називати дурнями. Це вносить розкол у суспільство. З людьми потрібно розмовляти. Людям треба терпляче пояснювати.

– Все навпаки. Завжди й усюди активним дурням часто в грубій формі й дошкульно вказували їх місце, тобто втовкмачували, що вони дурні та що бути їм такими до кінця життя. Пасивні ж дурні, спостерігаючи, як поводяться з їм подібними "активістами", мовчали й не висовувалися. Отже, у такий спосіб розумна меншість захищала країну від дурної більшості. А що відбувається у нас? Дурнів слухають, з ними розмовляють, як з розумними, – і ось вам результат: відбулося чергове розширення меж дозволеного. Спочатку дурні вирішили, що вони нічим не гірші розумних громадян, а тому немає причин ховатися зі своєю дурістю. Але так тривало недовго. Межі посунулися ще далі – дурні вирішили, що оскільки їх більшість, то це вони основа суспільства й ховатися тепер слід не їм, дурням, а розумним, що в меншості. Чому дурні в більшості? Ну взагалі то, їх ніхто досі не рахував. А покладалися на те, як Бог розпорядиться. Недарма ж кажуть: захоче Бог покарати – позбавить розуму. Але, на щастя, в нашому випадку 73% – то тільки тому, що дурні не дружать з арифметикою (чи вона з ними).

NB. На числа, що озвучують дурні, не звертайте уваги. Часто дурні навіть не підозрюють, що існують якісь обчислення, та й про числа мають уявлення, як про цифри, не більше. Власне, вони так числа й називають – цифрами.

– Ви такі розумні, а всі навколо вас такі дурні! А чого ж, якщо ви такі розумні, вас тільки 5%?

Нас 86%! Так хто тут ідіоти?

Діалог 2. Про необхідність і достатність

От ви кажете: українцем є той, хто вважає себе українцем. Я теж так кажу, зазвичай. Та цей діалог в коментарях до однієї статті (не хочу називати ні автора, ні статтю) похитнув мою впевненість в тому, що це визначення є не лише необхідним, але й достатнім. Судіть самі.

– Головна проблема полягає в тому, що за майже тридцять років незалежності українці так і не навчились вибирати. Вибирати мову, вибирати віру, вибирати президента, вибирати, нарешті, достойне і благополучне життя замість жменьки горезвісної популістської «гречки».

– Ну а я продовжу ряд можливостей для вибору слідом за мовою та вірою: "вибирати матір, вибирати батьківщину ...".
Це добре, що не навчилися. Що було б, якби навчилися, можна побачити на прикладі білоруського населення.

– Чого ви завжди оглядаєтесь на когось? Живіть своїм розумом. В мене, до речі, є вибір і я його зробив на користь України. А щодо білорусів, то мені байдуже. Хай хоч самого дідька в дупу цілують.

– Якщо Ви зробили вибір на користь України, значить були варіанти? Схоже ви мали сумнів, кого ощасливити своїм вибором: Московію чи Україну. На наше щастя, ваш вибір припав на Україну, за що ми маємо вам дякувати.

Я й зараз не сумніваюсь – щоб бути українцем, необхідно себе ним вважати. Але чи цього достатньо – ось в чім питання!