Війна, як знати, закінчуються не на полі бою, а тоді, коли військові повертаються додому. Так, у роки Другої світової війни, про завершення якої якраз мова, мільйони британців були в окопах і, опинившись на батьківщині, не завжди впізнавали країну, за яку воювали, а побачене їм не завжди подобалось. Та й хіба лише вони, і хіба лише після Другої світової?
Читаючи чергову "локальну історію" про повернення з війни, так само згадуєш і про Ремарка, і про Гемінгвея. "Одного зимового вечора 1917 року на Східному вокзалі з потята висипалась група людей, що їхали у відпустку, - починається, як правило, така пригода. - Серед цивільних було багато фронтовиків, солдатів та офіцерів, яких можна було впізнати за обпаленими сонцем обличчями і притомленими шинелями".
Тож так само у цій книжці нам нагадують, як після Другої світової війни демобілізованим доводилось знову вчитися жити в родині, шукати нову роботу та долати посттравматичний синдром. Не всі змогли пройти цей шлях. Цивільні почасти з острахом ставилися до них, побоюючись, що вони принесуть насильство.
У своєму дослідженні "Демобілізовані" Алан Олпорт на основі особистих щоденників, листів, тогочасної преси, літератури та кіно описав і як демобілізовані адаптовувались до мирного життя, і політику держави, і зміни, які переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни. Таким чином, ця книжка розповідає про важку дорогу від війни до миру, демонструє універсальний досвід і водночас нагадує, що демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти.
Алан Олпорт. Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни. – К.: Локальна історія, 2025