Як іноді химерно минуле нагадує про себе! Сьогодні удосвіта бачив сон. Стою в черзі в якомусь чи то кафе, чи їдальні часів СРСР. Моя черга.
- Дайте каву. – Я кидаю на тарілочку для грошей 15 копійок. Дівчина за стійкою здивовано дивиться на мене. Я й сам не знаю, навіщо я кинув саме 15 копійок.
- Це просто так. Було під рукою. Скажіть скільки.
- П'ять рублів.
Тоді, за часів СРСР, це були чималі гроші. Тепер здивовано дивлюсь уже я.
- Кава? П'ять рублів?
- З молоком, булкою ...
І ще щось таке, що я не запам'ятав.
- Мені просто кави. – Нагадую я.
Дівчина мовчки наливає молоко у стограмовий стаканчик.
- Що ви робите? – Питаю.
- Хіба ви не молоко замовляли?
- Я замовляв каву.
Чоловік позаду мене починає демонструвати крайнє невдоволення. Схоже, він незадоволений мною.
- Я вам чимось заважаю? – Питаю я.
У відповідь бурчання про те, як я всіх дістав:
- Скільки можна сперечатися! Розберіться, що ви хочете, а потім замовляйте. – Щось приблизно таке.
Далі не пам'ятаю, що було уві сні, але добре пам'ятаю радянські черги. Продавчині тоді були абсолютними володарками. Якщо хтось із покупців потрапляв у суперечку з продавчинею, він не мав жодного шансу заручитися підтримкою черги, але мав стовідсоткові шанси бути звинуваченим чергою незалежно від обставин. Цьому було дві причини.
Перша – головна. Елементарне підлабузництво і розрахунок заручитися прихильністю володарки прилавка.
Друга – теж важлива. Досада на телепня, який роздратував володарку, а роздратування може вилитися на наступного покупця.
В СРСР головне правило торгівлі було прямо протилежним загальносвітовому і звучало воно так: "Продавець завжди правий!"
Як не дивно, але це правило ще й досі збереглося в маленьких крамничках. Особливо, де продавчинями працюють біженки з ОРДЛО. Але бувають і винятки. В одному магазинчику, де я купував хліб, мені так остогидли три москвиномовні корости, що я спитав четверту україномовну продавчиню, за яким розкладом вона працює, щоб мені не зустрічатися з тими донецькими біженками, як я вважав. Але вона відповіла мені, що це вона біженка, а всі інші, хто тут працюють, корінні киянки. Німа сцена!