Віктор Михайлович Пинзеник знакова постать в українській політиці, у фінансовій сфері та в економіці. Я знаю багатенько людей, які під час виборів орієнтуються саме на нього, або ж на ту політичну силу, з якою працює Віктор Михайлович, але, на превеликий жаль, таких людей на сьогодні в Україні меншість. Чому? Спробуйте знайти відповідь самі.
Остання розмова Віктора Михайловича з Княжицьким (ви можете знайти її тут https://www.youtube.com/watch?v=W5649ZvhMIc) навряд чи поліпшить ситуацію в Україні, яку продовжують розривати у клапті різні політичні угрупування заради одного – заради абсолютної влади, заради власної вигоди. На фоні російської агресії та егоїстичної політики Заходу. Але Україна має ще достатньо сил, аби вистояти в цій пекельній боротьбі і, нарешті, повністю розкрити свій потенціал. Звідки в мене така впевненість? А ось на це питання є відповідь, яка криється в сторінках історії. Нещодавньої історії.
1950 рік. Хрещатик ще тільки-тільки починають відбудовувати. На території Київського авіаційного заводу пасуться кози… І це правда, так було.
І ось 17 квітня 1950 року на Київський авіаційний завод №473 приходить енергійний директор – Петро Юхимович Шелест…
Січень 1951 року. Завод працює впевнено і ритмічно, складаючи щомісяця 25-30 легендарних літаків Ан-2. Будуються нові, більш придатні для авіаційного виробництва корпуси складальних цехів. Наводиться лад у фінансовій сфері заводу і працівники починають отримувати не тільки регулярну зарплату, але й преміальні. Будуються окремі інженерні та складальні корпуси для КБ Антонова. Розробляється документація на АН-2 для сільського господарства.
1952 рік. Авіаційний завод стає передовим підприємством міста. Налагоджується і випуск широкої лінійки товарів народного вжитку. Розробляється документація на літаки Ан-2, які можна було б експлуатувати в різних кліматичних зонах.
1953 рік. Авіаційний завод виробляє широку лінійку літаків Ан-2 для експлуатації в різних кліматичних умовах. Розробляється документація для нових літаків Ан-24, Ан-10, Ан-12. КБ Антонова працює над ідеєю нового на той час суперлітака «Антей».
Березень 1953 року. Енергійного директора авіаційного заводу Шелеста переводять першим заступником голови Київської міської ради. Розбаловані пустопорожньою балаканиною і бездіяльністю міські чиновники дорікають Шелестові «директорськими замашками», але, зрештою, скоряються і починають енергійно працювати.
Осінь 1954 року. П.Ю. Шелеста «обирають» другим секретарем обкому партії Київської області. І вже до кінця 1956 року Київська область за всіма показниками по промисловому розвитку та по сільському господарству виходить на перше місце в Україні. І не тільки.
Січень 1957 року. Шелест, після смерті тодішнього першого секретаря обкому Гришка Г.Є., якого буквально затравили інтригами та переслідуваннями, стає першим секретарем Київського обкому партії. І одразу ж, незважаючи на шквал критики від Щербицького, починає будувати села новітнього типу – Ксаверівка і Кодаки…
26 червня 1963 року Петра Юхимовича Шелеста призначають першим секретарем КПУ, тобто, фактично йому дають в руки абсолютну владу в Україні. І Шелест сповна скористався цією можливістю. Вже до 1972 року, аби Україна була самостійною республікою, то входила б у двадцятку найрозвиненіших країн світу, настільки потужною стала економіка України. І не тільки економіка, бо Шелест в першу чергу зайнявся організацією потужної наукової бази республіки, завдяки чому українські науковці та інженери стали авторитетами на всьому радянському просторі.
Але… У 1972 році Шелеста терміново викликають в Москву і запаковують (в повному розумінні цього слова) на одній із підмосковних державних дач, яку в народі називали «Замок з привидами» під пильним наглядом оперативників КДБ. До влади в Україні прийшли промосковські «активісти» і почалося швидке викачування ресурсів з України.
Простенький приклади із життя: 1) коли у 1975 році я ішов до армії, то наш магазинчик у робітничому селищі в Ново-Білокоровичах був під зав’язки забитий різноманітними продуктами, а згущонка взагалі не вважалася чимось особливим; а вже у 1977 році в цьому ж магазинчику не було вже нічого, крім консервованої морської капусти і консерв з минтая, навіть маргарину не спостерігалося, а про масло за ці два роки вже й забули; 2) у Вільнянську, поблизу Запоріжжя, був свій маслозавод, який випускав високоякісне масло, але… цього масла ні вільнянці, ні запорожці не бачили, бо всі сто відсотків продукції відправляли в Москву. І саме ця продуктова ситуація зіграла вирішальну роль під час знаменитого Референдуму.
Але що є базою таких запаморочливих успіхів Петра Юхимовича? Вже у засланні, в «Замку з привидами», Шелест розкриває простий секрет свого успіху, він стверджує, що «все життя він шукав розумних та енергійних людей з творчим нахилом і що терпіти не міг бездіяльних балакунів». Але основне – Шелест був особистістю і він ніколи не боявся брати на себе відповідальність. Але перед цим від добре обмірковував кожен свій крок, хоча, іноді в його діях спостерігаються і швидкі ризиковані кроки, які могли закінчитися й пагубно.
Отже, висновок: витримки нам і мудрості!