Один приятель колись розповів. У дворі, в якому він виріс, підростав також дебіл одного з ним віку. Мій приятель закінчив інститут, відслужив армію, повернувся додому і влаштувався на роботу проектувальником. Зарплата була смішна. Вже не пам'ятаю скільки. І от одного разу зустрічає він у дворі того самого знайомого дебіла, якого до того часу вже навчили якось розмовляти. От дебіл мого приятеля й питає, де він вчився, де працює, скільки заробляє. Той йому розповів, а дебіл йому й каже з єхидною посмішкою: "Вот ты умный – а у тебя денежек нет, а я дебил ‒ а у меня денежки есть".
Яка тут мораль? Ну, може, мораль у тім, що і дебілу хочеться виглядати розумнішим за інших. Але тоді ще не було Інтернету, так що дебіли могли самостверджуватись, як цей, тільки в автономному режимі. Нині ж Інтернет значно розширив межі їх діяльності, а ґаджети – планшети Aplle, наприклад, – стали доступними не тільки для дебілів, а навіть для тварин.