Колись, перед самим розпадом СРСР, я час від часу дискутував з одним московитом-комуністом, якщо це можна назвати дискусією. Мова була про Голодомор. Мій опонент, як і належить комуністу й московиту, все заперечував. Навіщо я взагалі з ним сперечався? Ну, по-перше, були інші слухачі, а доносити правду, це, начебто, обов'язок того, хто її знає, а по-друге, до цієї людини, як не дивно, у мене була певна симпатія. Він був фронтовик. Справжній. У фронтовиків завжди було щось, що викликало симпатію. Він мене теж поважав, але з моїми аргументами категорично не погоджувався: "А ви доведіть!", "А хто ці факти збирав?", "А де це опубліковано?", "А це наукове видання?", "Треба мислити критично", "Тут потрібні наукові докази", "Насправді, все набагато складніше", "А кому це вигідно?", ну й т. п. Ви, мабуть, знаєте, як це відбувається. І от, одного разу в інститутській бібліотеці я помічаю передовицю, що присвячена Голодомору, у свіжому номері комуністичної газети "Правда". Читаю. Там наводяться хоч і занижені, але все ж таки, дані про кількість заморених голодом українських селян, а головне – факти, які свідчать про те, що цей голод був штучним, тобто злочинно спланованим і виконаним сталінським режимом. Я б сказав простіше – московитами, але нехай вже хоч так. Повертаюсь у робочу кімнату й кажу колезі, що любить докази:
- Можете піти в бібліотеку й прочитати в газеті статтю, що присвячена Голодомору. Там наводяться докази. Сподіваюсь, вас це переконає.
- А що за газета? Мабуть, ваша рухівська?
- Ні. Ваша комуністична. Газета "Правда".
- Цього не може бути!
- Спустіться на перший поверх і переконаєтесь.
Думаєте він пішов? Чорта з два! Але, принаймні, надалі уникав розмов про Голодомор.