Що ще тут показати? Вісім місяців успіхів. Стабілізація відбулася. Верховний головнокомандувач у важливих іноземних поїздках. План перемоги написано.
Яка була справжня мета втручання у військове керівництво вісім місяців тому?
Чи не час суспільству знати відповіді?
Добре, можливо настав час для теорій: оскільки факти тo, факти заперечувати більше неможливо.
- Суворий алe чесний Козак подзвонив. Готовність до "миpу". Ще раз. Знову. Як можна відмовити? Чи можна?
- На шляху стоїть патріотичне управління ЗСУ. Змінити руками.
- Де Козак? Який номер набирати? Як і чим закривати дірки?
Після влізань та втручань руками, питання стоїть на порядку денному прямо і ясно: чи здатна політична адміністрація, взявши на себе відповідальність, організувати впевнене та забезпечене стримування ворога?
Фокуси й демонстрації тут не працюють. Миттєвих чудес із повітря не буде. Кордон, якимось надприродним заклинанням залишається абсолютно прозорим для корупціонерів.
Кому треба нагадувати реальність: на кону, просто зараз стоять три ключові позиції: Торецьк, Вугледар, Покровськ. Якщо вони впадуть це був би величезний подарунок ворогу: ніякі креативні плани тa демонстрації не підійдуть і на віддалі. Це б показало хто може продавлювати свої позиції, силою чи на «переговорах». Це створило б нову ситуацію навколо війни, реальність у якій Україна хронічно не здатна контролювати ситуацію.
Хто це не розуміє? Хто пише креативні п'єси тa сценарії? За Україною ходить якась тінь. Вкотре, і знову в української влади була можливість будувати і побудувати, разом із суспільством і ґрунтуючись на ньому, реальні сильні основи укріанської нації і незалежності. І знову влада згорнула в навколо- і пост- совокові маніпуляції та махінації за тією самою старою, столітньою звичкою, і причиною: «Хочу рулити!»; «Буду рулити руками!».
Але цього разу впарювати успіхи доведеться не публіці, а самої історії, а вона, як відомо, цього не терпить. Час стратегії в чому б вона не полягала, спливає по піщинках. Що далі? Думати треба суспільству: всім. Чомусь, з якоїсь глибокої внутрішньої причини, яку ще треба зрозуміти, думати чужою головою в Україні не виходить. Жодного разу ще, за століття: і рахунок триває.
Якщо влада не зможе показати компетентність і ефективність управління: не шоу і демонстраціями, а послідовними реальними результатами, то українське суспільство має чітко розуміти до чого це може призвести. Ніяких чудес тут не було і не буде. Вірити тa сподіватися на них не має раціонального сенсу.
Чи перетвориться справа української перемоги та створення нації на чергову героїчну трагікомедію (рахунок в історії майже втрачено )?
Відсотки кажуть: 45/55. Це нa сьогодні.