У цьому світі кожне рішення, прийняте у вирішальний момент, має свою мету, причину: і ціну. Якою була мета і причина того творчого ходу з першим «перемир’ям»? Справа не в зовнішніх проявах і словах: справа в намірах, ціні - і шляху до досягнення національної мети. І саме тому ми маємо зараз уважно розглянути це питання.
Відразу слід зазначити, що ми не знаємо всього. Цілком можливо, що існували фактори та мотиви, про які ми наразі не маємо уявлення. Проте питання все одно слід ставити, хоча б тому, що Україна вже не раз сліпо погоджувалася на «угоди» та «рішення», які виявлялися невдалими, болісними, трагічними, а то й катастрофічними.
Почнемо з намірів. З раціональної, об’єктивної точки зору не було жодних причин, підстав та вигод, щоб порушувати питання про перемир’я саме зараз. Ворог жорстокий і нелюдський. Він налаштований вбивати українців та захоплювати все більше української землі. Навіщо давати йому перепочинок, щоб він зміг перегрупуватися, відпочити та поповнити запаси? Це просто ірраціонально, чи не так? Впевнена у собі країна, яка йде до досягнення своєї мети, не кидає все на півдорозі, щоб заспівати серенаду разом із ворогом.
Перша матеріальна втрата: удар по престижу та авторитету України як незалежної, суверенної держави. А метою ж було відновлення суверенітету, пам’ятаєте?
Iдея просто пахне спільним творчим подвигом Рютте, Стармера і, можливо, Мерца, з домішкою кварталу 95.
Але є й факти.
2008–2022 роки: заспокоювання Хлa мудрими словами — ось результати: хіба це не факти?
Один (1) збитий «Шахед» за п’ять (5) років — це теж факт.
Питання: чи ведуть ці факти до досягнення Україною мети національного суверенітету та територіальної цілісності, як це закріплено в Конституції та меморандумах? Або ж до чого вони ведуть?
Друга матеріальна втрата: якби Україна зберегла тверду позицію, а не почала рухатися та нервувати, вона, швидше за все, змогла б досягти більш значних результатів. Ми знаємо, Путін пішов на угоду: він погодився обміняти тисячу. Але це могло бути й 1500, а то й дві. Слабкість шкодить - особливо під час прийняття важливих рішень.
Хто вирішив, що черговий прояв слабкості та залежності: саме в той момент, коли довіра почала відновлюватися може відповідати інтересам України? Це трапляється вже не вперше. Можливо, це не просто збіг обставин? Нам доведеться дуже уважно стежити за розвитком подій.
Третя матеріальна втрата: ворог отримує перепочинок і час на відновлення. Будь-яка поступка ворогу — це втрата для України та її національної мети.
Ці втрати є реальними та матеріальними. Вони вже зафіксовані: саме сьогодні. Чи будуть результати настільки ж реальними та фактичними, щоб компенсувати їх і відшкодувати? Про це ми дізнаємося згодом.
Але справа не лише в рахунках – справа в результаті, у меті та кінцевій точці. Давайте задамо собі питання: як закінчиться ця війна? Чи бачимо ми це вже зараз, чи можемо ми це передбачити? Дивимося:
1. Чи вона може бути закінчена підписанням чогось, будь-чого, з Хлом та його маріонеткою Красновим?
Чи є хоч один такий наївний, і де він? Хто може їх побачити? Кому потрібно наводити документи та угоди, які вже порушувалися і будуть порушуватися знову і знову?
Тут немає виходу. Його просто немає: закрито.
2. Далі: чи зможуть і чи допоможуть нові та кращі паперові гарантії покласти край цій війні? Ніхто не буде воювати за Україну, якщо Хло знову порушить угоду: про це говорять відкрито. Хто ще не знає відповіді: навіть сьогодні?
Таких шляхів не існує, бачите? В раціональній дійсності їх просто немає.
3. Це могло б стати реальним шляхом: одночасне підписання безстрокового перемир’я (Україна не може укласти жодного «миру», доки ворог окупує хоч сантиметр її території — хто цього не знав? «Референдум»?) та вступу до ЄС. Але ймовірність того, що це станеться в реальності, становить (приблизно) 0,1%.
Про що я забув? Ах так:
Війна закінчиться тоді, коли Путін більше не зможе її продовжувати.
Цей шлях чіткий, надійний і, без сумніву, приведе до мети.
Отже, питання полягає в тому: кожна затримка та відхилення від цього шляху обійдуться Україні дорого: і ці витрати будуть накопичуватися та зростати. У днях і роках — скільки ця війна ще триватиме. У збитках. І в людських життях. Ось у чому тут питання.
У міру того як ворог слабшатиме й ставатиме дедалі відчайдушнішим, він та його маріонетки висуватимуть дедалі відчайдушніші вимоги, погрози та блефи. Відповідь полягає у незмінному курсі, твердості, мужності та розсудливості - а не у безплідних виставах у стилі колективного Рютте 2008–2022. Ніхто не дивиться ті перформанси. Історія — не байдужий глядач, а суворий і справедливий екзаменатор.
Так: вже можна підносити маріонеткам під ніс просочену погрозами та ультиматумами ганчірку. Погрожують, так? А хто розстелив килим та скасував санкції? Якщо не буде всього що замовлено, то скандалів стане більше: так, прямо на фінішній прямій перед виборами. I не варто вигадувати нові креативні піруети. Не пробували? Чому?
Ось за чим треба стежити дуже уважно: будь-яке повторення просто і наочно тупої та шаленої ідеї "дзеркальності" було б жирною червоною лінією та гучним сигналом тривоги. Значить не награлися у розведення. Значить десь свербить почати все спочатку - вже з нової лінії. Спостерігаємо.
Цей шлях і його результати увійдуть в історію. Якщо ми не пройдемо його до кінця — особливо зараз, коли мета вже чітко вимальовується на горизонті, це також увійде в історію. Чи є у нас розум, воля та мужність, щоб подолати останній відрізок шляху? Є лише один спосіб це з’ясувати: побачити результат у реальності. Ніяких авансів і ніяких похвал, доки справа зроблена.